XXXV МИХАЙЛО

У хлопця завібрував телефон саме тоді, коли татуюваний сцикун вибіг із кімнати в невідомому напрямку. Телефон далі гарчав. Він дістав його, і побачив смс із невідомого номера.

«Привіт, це Лянка. Зараз буде -1. Відправ дівку поговорити до нього, він саме дрочить у вбиральні на мої фото». Мишко включив свою акторську майстерність та пішов до дівчини:

— Привіт, вибач, але ти не хочеш поговорити з ним? Бо відчуваю надовго засядемо тут.

— Привіт, Михайло? Так?

— Так, з ліфту. — хлопець вдавав соромʼязливість.

— Стоп-стоп! — заволала криклива телевізійниця, Ірма здається. — У вас бачу хімію, перестали нею стріляти без камер.

— Я сходжу до Давида, може йому зле. — Зоряна вихилила ще келих, і пройшла біля Годзили, з яким сварилася. Вона плеснула його по плечу й той вийшов за нею. Михайло звернувся до Гліба, за столиком якого залишився стояти.

— Маю чуйку, що буде цікаво. Я — Михайло.

— Гліб. Цей тип дуже дивний. Увесь вечір тільки і глипав до телефону та матню поправляв. — Мишко впізнав по опису знеболювального наркошу. На думку Лянки, він один із головних конкурентів.

— То може совав прутня, куди не слід, тепер букета вхопив? — Мишко потягнув неторканий келих.

Через кілька хвилин до кімнати забігла знервована Зоряна, за нею крокував Годзила. Вона підійшла до галасливої тітки, і щось їй шепнула. Тепер нервували обидві. Ще за мить у кімнаті була Соломія з якимось чолов’ягою, мабуть охоронцем. Михайла неймовірно тішила ця метушня навколо, він навіть забув про своє почуття відрази до Зоряни. Решта хлопців почали перешіптуватися між собою, і лише Мишко був спокійний, як удав. Мабуть, треба і йому сполохатися, аби не видати себе в перший момент. Хлопець хильнув ще келишок, і демонструючи максимальну стурбованість вирушив до решти учасників. Особисто він був знайомий лише з кількома, проте заочно міг назвати всіх ліпшими товаришами.

— Слухайте, мужики, може треба запитати, що трапилося? — почав розмову підкачаний тип, у джинсах і чудних бежевих мокасинах. — Мене звуть Максим, раптом, із ким не знайомі.

Мишко й ще декілька інших кивнули, потисли руки та представилися. Серед них був аптекарський синок, Данило, із зализаними назад патлами та в чорному кардигані, наче з «Битви екстрасенсів» утік; архітектор Сашко, у потріпаному костюмчику, з котячою шерстю на спині, схоже матуся костюма не дуже вичистила; та барбер Бодя, хіба сліпий вбачатиме в ньому натурала, від нього віяло феромонами в бік кожного чоловіка в кімнаті, хто мав мускулутару вище середньої, з особливою хіттю Бодя зиркав на Годзилу.

— Ну то раз ти такий хоробрий, піди та запитай. — озвався Тарас, з ним Мишко стояв за столиком, доки Лянка не подала сигнал діяти. Тарасик був обережний, ігристим не зловживав, на випадок закидання снодійним.

— Ви ще на спір підіть! — бовкнув Мишко, кляте шампанське.

— На спір я запросто піду. — ось і Ілля увірвався, тільки запахло грою. Цього кадра Мишко знав із попереднього підробітку барменом, у підпільному казино. Де Мишко мутився на п’яних невдахах, а Ілля спускав батькові грошенята.Під час зустрічі тут, вони кивнули один одному, без зайвих розмов. Вони були не потрібні.

Мишко вирішив не лізти на рожон, і визиватися в цей бій за правдою. Тому тільки підбурював решту до дій. Першим здався Максим, і направився до іншого кута кімнати, де стояли Зоряна, Соломія, галаслива жіночка та двоє охоронців. З Максом спілкувався Годзила, вони мабуть були знайомі, бо ж привітно кивнули та потисли руки один одному. За кілька хвилин мокасин повернувся.

— Цього типа Зоряна застукала за суходрочкою в сортирі. Думають, як бути далі. — стрімуючи сміх сказав він. Мишко ледь не вдавився шампанським від сміху.

— Вибач, що? — здивувався Гліб.

— Оце так пустун! — видав Бодя, і всі решта перевели свої погляди на нього.

За кілька хвилин до їх столиків підійшла галаслива жіночка:

— Доброго вечора, ще раз. Мене звати Ірма, я шеф-редактор. Трапилася ситуація, яке виходить, геть за рамки дозволеного.

— То тепер і нам не можна дрочити, поки ви визначите рамки? — сказав Гліб.

За спиною Ірми з’явився Годзила.

— Якщо тобі це так необхідно, я випишу персональний письмовий дозвіл. А тепер зберіться, бо вам панове, недрочили, треба дозняти знайомство. — а цей чувак був грізним, треба підкинути Бісу роботи, аби виклав інфу, що це за тип.

За десять хвилин усі розійшлися за столи з останнього кадру, до зали повернувся Давид, але всі ж тут дорослі, тому тримали свої тупі жарти при собі. Зоряна наче нічого не сталося, пурхала від столика до столика й розпитувала в кожного про себе. Коли Зоряна підійшла до них із Тарасом, то очі її блищали, а щоки залив рум’янець. Абі Мишко не бачив скільки шампанського вона вгепала в себе, міг би подумати, що це подіяв його шарм.

— А ось і хлопець із ліфту, та його напарник. Мене звати Зоряна, і в душі я відьма. — дівчина засміялася, Михайло з Тарасом підіграли їй. Не кожна дівчина готова себе відьмою обізвати.

— Раз із Михайлом ти знайома, то почну я. Мене звати Тарас, я журналіст та еко-активіст. Люблю природу та відстоюю її права. До речі, мій піджак це чистий ресайклінг. Хочеш і собі такий? — Мишко себе тупим не вважав, проте слова, штибу, ресайклінг змушували задуматися у власному інтелекті.

— Як круто! — завелась Зоряна. — Я жила в Європі, і там це звичне діло. Нажаль, у нас це не популярно. Я плюсую за розумне споживання, і дуже чекаю на такий класний піджак.

Оце й на тобі, Михайло вирішив натякнути Лянці, що лунатика треба прибирати пошвидше, доки вони на фоні розумного споживання діточок не наклепали.

— Ну, а ти? Окрім того, що тебе звуть Михайло і клаустрофобії ти не маєш, я нічого не знаю. — дотепно, йому треба гідно відповісти.

— О, дійсно. А ти уважна. Я — актор, хоча закінчив режисуру, проте душа лежить до перевтілень.

— Справді? — втрутився Тарас. — Де знімався?

«От сучий потрох» — подумки лайнувя Мишко. І де ж ти взявся зі своїми кінченими питаннями.