XXXIV ЗОРЯНА

Дівчина розвернулася на п’ятах і кинулась геть від серверної, шукала Назара, а отримала новий ніж у спину. Вона прожогом бігла на вулицю, аби заховатися у квартирі, і ніяке шоу її не могло спинити. Якого хріна, усі навколо вирішили що мають право порпатися в її житті? Бабця передала свої сили, а Зоряна і близько не знала про це. За спиною чулися важкі кроки, за нею йшов Назар. Він не кричав, лиш просив зупинитися і поговорити. Зоряна ігнорувала його прохання і майже переходячи на біг, рухалася до скляних дверей. Свіже повітря вдарило в голову.

— Зоряно, зупинися! — наказав за спиною Назар.

Вона стала перед дверима й почала витягати цигарки з кишені своєї кофти. Руки тіпалися від злості.

— Яке нове лайно хочеш мені навішати? — вона затисла цигарку між зубами.

— Дивлячись скільки ти підслухала. — Назар запхав руки до кишень.

— Ах це я підслухала? То це ж не мене за спиною обговорювали? — вона чиркала запальничкою, яка зрадливо не давала іскру.

— Усе в цьому світі не може зводитися до тебе! Є багато речей важливіших за нас.

— От тільки проповіді мені не читай! Звідки ти знав про крадіжку?

— Система видала застаріле безпекове повідомлення.

— Ти брешеш! — Зоряна й далі чиркала запальничкою, Назар вихопив її з рук і одним рухом добув вогню. Дівчина підняла свої горіхові очі й потонула в його сірих.

— Клянусь. Не брешу. — він підпалив її цигарку.

— Не вірю. Ти як і всі!

— Що ти хочеш почути?

— Я не знала про шабаш і про бабину силу. — сказала дівчина й затягнулась.

— Тепер же знаєш? Я хочу тільки допомогти. — Назар розвів руками, а дівчина відвела погляд.

— А що тобі з того? Бонус від моєї матінки? — Зоряна єхидно усміхнулась.

— Бо я тебе кинув, більше цього не повторю.

Обоє замовкли, Зоряна палила, а Назар дивився собі під ноги. Вона не мала, що відповісти на це зізнання. Дівчина ніколи не питала його, чому він усі роки ухилявся від зустрічі, чому саме зараз так старався налагодити відносини. І взагалі, на які відносини він розраховував? Можливо їх симпатія була взаємною. Та запитання в лоба повністю зруйнує їх хитке нинішнє спілкування. Але ж дати другий шанс на дружбу вона може? Саме цього добивається Назар усі ці дні. Колись вони знали один про одного все. А тепер?

— Ти розкажеш мені все, а я тобі. Після вечірнього знайомства, чекаю в мене у квартирі.

— Але ж ти нікого туди не приводиш?

— Вважай це моїм кредитом довіри. — вона кинула недопалок в урну. — І сходи в душ, смердиш як купа гною.

Зоряна заспокоїлася, та пішла назад у хол, адже за кілька хвилин мав початися парад лицемірів із нею в головній ролі.

— Приємно вражений! — тільки і встигнув крикнути хлопець їй у слід.

Біля стійки рецепції Зоряна зустрілась поглядом із хлопцем із ліфта. Він явно бачив цю сцену з Назаром, і вираз його обличчя просто палав гострою цікавістю. Що ж, йому доведеться постаратися, аби дізнатися що це було. Зоряна хоч і погодилася на це, та особливих надій не плекала. Більше сподівань було на вкрадену книгу, адже маючи силу і знання, вона могла заключити нову угоду, зняття прокляття взамін гаспидського трону. Ця ідея виникла в голові дівчини, коли вона почула що в Назара є підозрюваний. Якщо з ним у парі вона поверне книгу собі, а Соломія про це не дізнається, то Зоряна матиме козир у запасі.

У холі дівчина помітила кількох телевізійників, а поруч із ними свою матір. Соломія посміхалася на всі свої тридцять два, це було такою рідкістю, що Зоряна швидше подумала про інсульт у матері, а не про щиру посмішку.

— Доню, ходи сюди. — вона підзивала Зоряну. — Маю тебе де з ким познайомити.

На ватяних ногах, дівчина попрямувала в саме жерло вулкану. Усі віки приховувала обличчя, аби зараз його розпенехали на всі екрани країни. Тут хош не хош, а знайдуть усі чорти, яких вони уникали.

— Вітаємо, Зоряно. Мене звати Ірма Жилява, редакторка, а це команда каналу. Ми знімаємо репортаж про вас, а саме шоу буде транслюватися на наших онлайн-площадках, адже в такі короткі терміни в телепрограму всунути вас ну просто неможливо. — жінка розтягувала слова своєю поставленою мовою.

— Я, чесно кажучи, особливо не претендувала.

— Ахах, вона жартує. — втрутилася Соломія. — Ми скільки сил доклали, аби вас сюди запросити.

— Гадаю, це не марно. Це досить пікантний ексклюзивчик. — втрутилась Ірма. — Готуйтесь сказати кілька слів, і почнемо знайомитись. А ми підемо до молодиків, за першим враженням.

Коли Ірма зі своєю свитою перекочувала до частину холу, де стояли всі хлопці, під наглядом Федора, та кількох вовків, Соломія скинула маску і схопила дівчину за руку.

— Ми ж, бляха, домовлялися! — просичала вона.

— А я думала в тебе інсульт, але дякувати богам, ти в нормі.

— Ну хоча б один вечір притворись нормальною! — Соломія не вгамовувалася і Зоряну це дико дратувало.

— Як ти вчора? Прийшла миритися, але не від щирого серця? Я обіцяла спробувати? Так ось стою тут, поруч із тобою. Не треба шипіти на мене, наче кобра. Бо раптом я тебе бабциною силою шандарахну?!

Дівчина вирвала руку і з найщирішою посмішкою направилася до юнаків та телевізійників. Для знайомства в готелі обставили банкетну залу. Завезли квітів, поставили кілька фуршетних столиків, за якими можна було поговорити та випити. У келихах булькотіло дороге ігристе, а на тацях соковито вилежувались фрукти та закуски. Першими до кімнати направилися кілька освітлювальників, аби розставити софтбокси. А чоловіки з камерами взяли ракурс зі спини, і вели до зали Зоряну та її спутників. Біля входу до банкетки, дівчина помітила Назара, від нього тягнувся шлейф гелю для душу. Коли ж хлопець все встиг? Він вдягнув костюм та туфлі, на вусі висів навушник, а на стиснутих вилицях виступали желваки. Весь цей цирк, подобався йому ще менше. Зоряна посміхнулася йому, а потім провела рукою по підборідді і відкинула руку вперед. Назар навряд знав жест байдужості італійців, проте трохи посміхнувся у відповідь та розслабив щелепу.