XXIX НАЗАР

Ранок понеділка був насичений. Хлопець мав зібрати всю кагалу жінок, які повинні начистити Зоряні пірʼя до сьогоднішнього вечора. Свого авто він не мав, хоча міг водити все, починаючи підводою і закінчуючи бронемашиною. Тому він спустився на паркінг готелю і взяв батьковий Volkswagen Touareg. Першою точкою були Позняки, де Назар мав зустріти стиліста Юлію. Та везла з собою одяг для молодшої відьми. Сівши за кермо, Назар увімкнув радіо, у вуха залетіла якась мелодія від ОЕ*. Він не був великим любителем музики, але для фону на тренуванні вмикав частенько. З Печерська до Позняків, без заторів, максимум пʼятнадцять хвилин. Саме тому Соломія домовилася із ним та цими панянками про збори на 6:30 ранку. Юлія була найбільш віддалена від готелю, тому за нею вовк поїхав відразу. 

За вказаною адресою під підʼїздом стояла геть маленька дівчина. Зростом півтора метри, коротке біляве волосся, закутана в бежевий тренч та з шаленим поглядом людини, яка божеволіє від своєї роботи. Вона сиділа на великій валізі біля лави, де лежали кілька чохлів для одягу, дівчина жваво клацала в телефоні.

— Доброго ранку. – привітався він. — Ви Юлія?

— Вітаю, так. – дівчина підвела на нього очі і щоки залив румʼянець. Назар звик, що більшість жінок так реагували на його присутність, тому його це не збентежило.

— Можна просто, Юля. Багажник відкриєте?

Назар вийшов з машини, і підійшовши до дівчини, він отетерів від їх різниці у рості. На його фоні Юля виглядала декоративним песиком, якого Назар міг взяти в одну руку та заховати в кишеню. Для нього було загадкою те, як люди зустрічаються з такою різницею в рості. Він однією рукою підняв валізу, на вигляд важчу за стилістку, а іншою - вішаки з речами. Легким рухом відчинив багажник та обережно уклав всі речі. А Юля дивилася на нього в усі очі, високо задравши голову. 

— У вас є вибір, куди сісти. – Назар ляснув багажником.

— Давай на ти. Можна спереду? – дівчина знову зашарілася.

— Звісно, сідай. Час їхати далі.

Хлопець сів на місце водія, а Юля намагалася не відставати від нього. Своїм нюхом вовк зрозумів, вона просто людина. Тому треба пильнувати її, аби не допустити злодіяннь в бік дівчини. 

Наступним пунктом на мапі були особисті перукар та візажист Соломії – дві лісниці, яких треба було забрати за кілька кварталів від готелю. Юля весь час намагалася завести розмову, та Назар вперто її ігнорував. Вона була симпатичною, але зовсім йому не до вподоби. Дівчина продовжувала тараторити, і в якийсь момент Назар різко додав гучності на радіо, щоб хоч так натякнути на припинення балачок. Краєм ока він помітив, що Юля знову почервоніла. Хлопець видихнув.

— Ти не ображайся, та у мене така купа справ, що сил на розмови я не маю. – виправдовувався Назар.

— Зрозуміла тебе.

Неприємні розмови давно перестали бути тягарем для Назара. Хіба що, якщо ці розмови не з Зоряною. Її присутність вишибала Назара з колії крізь роки. Бортовий компʼютер сповістив про наближення до пункту призначення. Назар помітив двох високих дівчат. Одна темноволоса, а інші руда. З купкою сумок під ногами, стояли і базікали своїми мелодійними голосами. Волосся блищало і розвивалося на ранковому вітрі. Щоки мали легкий румʼянець, а тонкі пальці трималися за передпліччя, аби шкірянки щільніше прилягали до тіла. З тим самим виразом обличчя, що й півгодини тому, Назар направився до лісниць, щоб завантажити до авто їх поклажу.

— Доброго ранку, пані. Мене звати Назар, а ви? – він переводив погляд з однієї на іншу, бо ж розібрати хто з них Лада, а хто Ведана, було неможливо. Ці двійко були мабуть досить древніми, адже хлопець більше ста років не чув таких імен. Першою обізвалась руда:

— Я – Лада, а це, – вона вказала на іншу дівчину, — моя сестра Ведана.

— Приємно познайомитись, у вас досить незвичні імена.

— Та ні, моє скорочено від Владислава. А сестри – майже анаграма від Богдана.

— Ти все йому збираєшся вибовкати? – втрутилась темноволоса.

— Буде тобі, Дано. Не щодня такий красень зустрічається.

— А може вже поїдемо? – раптом почувся голос Юлі, яка була явно ображена відсіччю Назара.

— Гадаю вона права. – сказав хлопець. — До речі, це Юля.

— Дуже приємно. – сказала Ведана.

За лічені хвилини компанія завантажилась в авто и рушила до готелю. Їхали всі мовчки, чому Назар був невимовно радий. Його бентежили вчорашні слова Соломії, про Зоряну і про нього. Він і без відьми знав, що не подарунок. Але говорити про чорне серце це вже занадто. Звісно йому хотілося, аби Зоряна припинила все це і дала йому шанс, але це було б несправедливо по відношенню до дівчини. Вона вільна обирати свою долю, та від другого шансу він би не відмовився. Поки він тішився думкою про те, що увесь час буде поруч із Зоряною, хай навіть третім лишнім. Занурений в думки, Назар припаркувався і не одразу помітив Зоряну. Дівчина стояла навпроти готелю, в дворовій арці та палила. Вона пильно дивилась, як він допомагав своїм пасажиркам вивантажити речі та передав їх посильному. На прощання Юля, Лада та Ведана посміхнулися йому і направились до своїх номерів. Назар замкнув машину і попрямував до Зоряни.

— Чому стоїш тут? – не дійшовши до дівчини запитав Назар.

— І тобі привіт, викрадач дівчачих душ. Переспав би хоч з однією, аби решта не мріяли. – дівчина затягнулась сигаретою.

— Не розумію про що ти. Я всім сказав, що часу на стосунки не маю.

— І цим самим поселив надію в їх дурненьких серцях, що одна з них може стати особливою. – на лиці Зоряни з’явилась усмішка.

— Як сказала твоя матір, у мене чорне серце, тому мені байдуже. – Назар відвів погляд і нервово запхав руки до кишень.

— Бачу вона сказала тобі не лише комплімент. Здивуй мене? – Зоряна викинула недопалок у зливний канал.

— Вона сказала, що ти наклала пристріт і приворот на Ігора, аби помститися.

— Вау, а я думала ми з нею помирилися.

Хлопець зосередив на ній погляд, який натякав не переводити тему.