XXVIII МИХАЙЛО

Хлопець прокинувся в повному угарі. В його двері відчайдушно гамселили, від чого голова розривалася на дрібні шматочки. Дотягнувшись до телефону він перевірив день та час: понеділок, шоста ранку.

— Якого хріну так рано? – застогнав Михайло.

Піднявшись з ліжка, хлопець почовгикав до дверей. Він чекав тільки на Біса, тому механічно відчинив двері.

— А чортам спати не… – хлопець підняв очі і завмер. На порозі була неймовірна незнайомка. Середнього зросту, фігура «пісочний годинник» притягувала до себе погляд. Ідеально рівні ноги, закуті в шкіряні високі ботфорти, до колін. А вище - соковиті стегна у обтислій спідниці. Михайло плавно вів погляд далі. Струнка талія, в шкіряному корсеті, на фоні пишних стегон та грудей здавалася ще тоншою. Налиті груди заховані у кофтинку, яка закрила собою руки та шию, а натомість відкрила чарівний жолобок між ними. Мишко відчув зрадницьку напругу в штанях. Вся надія була на подовжену сорочку, адже шорхати рукою по матні було геть ніяково. Коли він підняв очі до її лиця, побачив, що жінка так само оцінювала його, при цьому хижо облизувала зуби, а на фоні вогняно-червоного волосся красувалися кручені рога. 

— Привіт, Михасику. Бачу, ти радий мене бачити? – чортиця вказала поглядом на його джинси.

— Пппривіт. А ми знайомі? 

— А зараз і познайомимось. Я – Лянка, приїхала тебе привести до ладу.

— Для чого? – Михайло виглядав розгубленим.

— Сьогодні ти рушаєш на завдання. Можна зайти? 

Михайло нерішуче кивнув, а бісниця крутнула задом і прудко проникла до вітальні. Хлопець швидко зачинив двері і справив  бугор у штанях, як міг у цих обставинах. Коли він зайшов до кімнати, жінка сиділа на дивані, закинувши ногу на ногу та чекала.

— У Сатанаїла багато справ, він заїде за нами по обіді.

— То це його імʼя? А не просто чорт? – Михайло не міг скласти до купи всі відомості, що отримував.

— Чортів багато, як тобі окликнути потрібного? – Лянка розглядала свої довгі червоні нігті. – Не відхиляймося від теми. Твоя задача – отримати довіру дівки, а попутно – прибрати конкурентів, щоб збільшити шанси.

— Я на мокруху не підписувався! – напружився юнак.

— Ніхто й не просить, я тобі підкажу що робити. Як будеш гарним хлопчиком, то я тебе нагороджу. – Чортиця плавно провела руками по ногам, талії і завершила стисканням пружних грудей.

Михайло нервово ковтнув, на мить йому здалося, що заради цих налитих цицьок, він гепнув би кого завгодно. 

— Ти давай, збирай свою валізку, а я тобі розповім про конкурентів.

Наступну годину, доки хлопець складав свої обновки до купи, Лянка тараторила на вухо про всіх недобитків, які стояли на шляху. Михайло сам був не святим, проте з деякими елементами він не йшов у порівняння. Валіза була зібрана, і хлопець планував піти в душ, щоб привести до ладу, змучене гулянками, тіло.

— Я швидко в душ і можемо рушати. – Повідомив він Лянку.

— Чекатиму тут. – Сказала вона, нахилившись над журнальним столиком, і випнула свій зад, який ледь закривала коротка спідниця.

Хлопець заплутувавшись у власних ногах, кинувся до ванни. Його член пульсував у штанях, як навіжений, фантазії роїлися в голові, наче бджоли. Михайло судомно роздягався і думав як скинути цю напругу. Холодний душ мав приглушити хіть, саме цим і займався юнак наступні двадцять хвилин. Натерши шкіру до почервоніннь, Михайло переконався, що від стояка і сліду не лишилося. Можна йти на другу серію цієї битви. Хлопець натягнув чисті джинси, нові футболку та бомбер. Матусиної заначки вистачило на добру гулянку та майже пристойний шопінг, чому Мишко був несказанно радий. Коли хлопець повернувся до вітальні, Лянка сиділа на підлозі біля столика і скручувала собі цигарку. Він навіть не помітив на її корсеті невеличкий пурпуровий мішечок, в якому лежали кисет з куривом та папіросний папір. Чортиця саме проводила язиком по стику сигарети, а хребтом Мишка прокотився електричний розряд.

— Сигаретку хочеш? — Лянка протягла йому самокрутку.

— А ти смалиш ту ж хрінь, що і Біс?

— О, ні. – бісниця засміялась. – Дурманом балується лише Сатанаїл, я люблю звичайний міцний тютюн з пахощами, аби помийною ямою не смердіти.

— Ти дуже добре пахнеш. – засоромився Мишко.

— Дякую. То що з цигаркою? – запитала Лянка.

— Давай. Навчиш і мене крутити?

Мишко взяв самокрутку, підпалив і затягнувся. Тютюн був дійсно міцний, тому коли дим наповнив легені хлопець люто закашлявся. Лянку це розсмішило, її сміх був таким заразним, що не встиг Мишко прокашлятись як сам почав гиготіти. Він сміявся і сміявся, доки сльози не бризнули з очей, а в руках і ногах не з’явилось приємне поколювання. Мізки були пусті, тіло легеньке та не втомлене. Всі проблеми, що мучали зранку, розсіялись. Натомість прийшло цілковите розслаблення і натхнення. Організм був у захваті від такого ефекту. Мишко сидів на підлозі, зиркав на Лянку і вона здавалася йому найсексуальнішою жінкою в житті. Миттєвий порив штовхнув його і не роздумуючи він прильнув до Лянки і впився в її губи. Вона не відштовхнула його, а радо пішла на зустріч його губам та язику. Він насмілився покласти руки на її пухкі стегна, а вона хижо дряпала його шию своїми довгими нігтями. Поцілунок був сповнений пристрасті і бажання, але в голову Мишка завівало геть не збуджуючі думки. Чорний туман оповив мозок і стали мелькати образи. Батько стоїть на порозі невідомої квартири, весь светр у крові, а в горлі булькотить наче в болоті. Він намагається щось сказати, але слів немає, є лише булькання. І він замертво падає долілиць, над ним видніється чийсь силует. Ще через секунду, Мишко лежить на підлозі, а над ним стоїть Соломія Чорнорота з якоюсь потворою і обидві сміються. Руки потвори по лікоть у крові, а обличчя Соломії вкрите бризками. Мишко не розуміє, це його кров чи когось іншого. В ніздрі вдаряє гидкий запах гнилі та металу. Кров геть не свіжа, а отже точно не його. Наступний кадр – його мама задихається і тоне у величезному чані з киплячою смолою. Крізь короткі вдихи вона кричить про допомогу, але навколо нікого немає, а він не може зрушити з місця. Мама борсається в цій смолі, з рук злазить обпечена шкіра, але вибратись не вдається. Крики затихають, а вона зникає під товщею смоли. Туман продовжує поглинати хлопця, і його тіло наповнюється панікою та мовчазним страхом. З очей біжать сльози не накурених радощів, а непідробного страху, яким Мишко був наповнений у цей момент. Паніка накривала його з головою, і він був готовий втопитися в ній, як його матір у смолі. Біль укусу та металевий присмак у роті змусили його відкрити очі. Навпроти сиділа налякана Лянка, а його тіло трусилося наче осиковий лист.