XXVII ЗОРЯНА

Майже цілу ніч Зоряна з матір’ю і пляшечкою вина копирсалися в книгах та паперах. Соломія виклала все, що встигла відкопати. З її слів, Зоряну, як найсильнішу відьму видавали очі. Після Морани вона мала найбільше золота в зіницях, з усього роду Чорноротих. Дивина, але в чорних очах матері золото майже губилося. А от Зорянині сяяли на сонці, як дорогі прикраси. 

Вкрадену книгу про ворота таємно писала донька Морани - Устина. Саме Устина і перевезла шабаш Чорноротих до Конотопу, щоб після випаду матері все бісовське кодло не дістало їх з розправою. На момент верховенства Морани, вона та Устина були єдиними родимимм відьмами шабашу. Решта були навчені і приєднались до Чорноротих з власної волі. Устина з дитинства часто хворіла, тому всю міць шабашу демонструвала Маріана. Аби мати більше поваги та сили, вона вдавалась до жахливих дій. Її вважала тою, хто несе смерть. А тому вона й нарікла себе одним з імен богині смерті. Сили вона збирала з єдиною метою – вилікувати доньку. Бо ж верховна Ясноока бачила видіння, що Маріана більше дітей не матиме.

— Де ці Ясноокі відхопили такий дар? – дивувалася Зоряна потягуючи вино на підлозі.

— Хто їх знає, це зараз їх шабаш такий опрятний і виключно родимий. Вони всі наче павші янголи. А перші Ясноокі були сліпі, жили як таргани і їх видіння були більше для глуму, ніж для діла. – її мати підпалила чергову цигарку. – Памʼятаю кількох з них, майже Мораниних ровесниць. Вдягнуті наче божевільні, шкіра від нестачі сонця бліда і шерхла, сліпі як кроти, про якісь інші здібності було й годі говорити. Їх тодішня верховна говорила, що дар цей був від язичницького бога сонця і війни Світовида. Вони не вважали себе відьмами, а були обраними. Помічницями бога, які зір віддали за можливість бачити більше.

Зоряна захіхікала, Соломія затягнулася. Дівчина давно не сиділа просто так з матір’ю і не говорила про все підряд. А розповіді про відьомські справи давно канули в минуле.

— Тому природа їх видінь невідома. Але від злигання з відьмаками вони поновили зір, посилили і очистили свій рід. Вважай після нас другі по навичкам. – Соломія прицокнула язиком.

— Питання. Якщо наше діло завалиться і рід перерветься, вони переймуть верховенство?

— Гадаю, буде бійня. Є шабаші сильніші в бою, але тупіші в тонкощах справи. Наша задача не допустити цього, адже багато віків цей порядок був непорушний.

Соломія задумалась, а дівчина спостерігала за матірʼю. В голові жінки явно була якась думка, та Зоряна не могла її вловити. Раніше вони розумілися на півслові, але зараз ця нитка була втрачена. Безумовно, дівчині не хотілося програти, але і про продовження роду вона ніколи не замислювалась. Ця відповідальність однозначно ляже на її плечі, нова «галочка» в нескінченному списку Зоряни. До прокляття вона мріяла про дітей. Не в межах традицій відьом, а про звичайну дитину. За століття життя і часткової опіки над своїм поселенням, Зоряною оволоділо почуття обовʼязку. Рівновага світу почвар залежить від неї, і нехтувати цим було просто егоїстично та безвідповідально. Значною перевагою було їх безсмертя, Соломія була жива, а отже Зоряна могла мандрувати, випивати і більше ніколи не задумуватися про дітей. До сьогоднішньої ночі. Дівчина відкинула ці думки, і повернулась до Морани.

— А як Устина дізналася про все це, Морана ж запечатала і зникла? – Зоряні було важливо скласти увесь пазл.

— А тепер ми дійшли до самого цікавого. – Соломія облизнула губи. – Як не намагалась, та вилікувати Устину не вдавалося, вона мучилася від болей. І Морана заключила угоду з Люципером. Здоровʼя шістнадцятилітньої доньки, на одне бажання. Морана хотіла перехитрити його, а він забажав щоб відьма стала вічною гостею Потойбіччя. Це було жорстоко, і Морана стала торгуватися. Люципер був у настрої, торги вдалися, тому на дні рівнодення з Воріт Ирію їй можна було вийти до брами – місця потоншення матерії. Там Морана двічі на рік бачилася з Устиною до зречення сил другою. Морана від горя запечатала Ворота, а Устина перевезла шабаш до Конотопу. – Соломія завершила розповідь.

— Звідки ти це все дізналась?

— Я збирала ці крупиці давно. Через кілька років, як ти пішла, мені надійшла інформація, що у мисливців нова кров. Новий очільник. І увесь цей час, я готувалася.

— А потім вони все вкрали?

— Так, я була слабкою і неуважною. На цьому все. Пропоную розходитись, зранку за тобою прийде Назар.

— А що зранку? — Зоряна була здивована таким раптовим завершенням.

— Зранку будуть перукар, візажист та стиліст. Всі чекатимуть в готелі. А ближче до вечора – знайомство з холостяками. 

— Як чудово. А я вже гадала ми знову подружилися і ти скасуєш цей балаган.

— Навіть не подумаю, – холодно відповіла Соломія, – Стефан весь світ на вуха поставив, що Чорнорота шукає зятя.

— Ось в чому ваша проблема! – Зоряна обурилася. – Не я шукаю кохання, а ти шукаєш зятя. Це все буде чистим фарсом!

— Вгамуй свій порив. Це все не так страшно, гадаю тобі навіть сподобається грати. – голос матері помʼякшився, Зоряна натомість напружилась.

— Я не граю долями людей… Більше не граю. 

— Сподіваюся Назар тобі повірить. – Соломія направилась до дверей, а Зоряна непорушно стояла і не вірила своїм вухам.