XXV СОЛОМІЯ

Сидячи недільним полуднем на манікюрі, Соломія зважувала ризики. Після нічних подій вона на хвилину засумнівалася у своєму плані. На перший погляд, хлопці були досить перспективними, але після Назарових слів здалися кращими з гірших. 

Соломія любила цей салон, адже всі були в курсі ситуації в нечестивому світі, він належав одній русалці, яка тримала в кабінеті невеликий басейн, де кожні шість годин випускала хвіст на свободу. Одна з досадних рис русалок – єство нікуди не поділось, і навіть з допомогою відьом отримавши ноги, хвоста позбутися неможливо. Відьма останні роки ходила до молодої лісниці – Стасі, вона знала всі плітки та любила потеревенити. Клієнтів мала з верхом, до вечора все почуте змішувалося в один хорор-фільм, тому про патякання наліво можна не хвилюватися.

— Ні, ну ви не переймайтесь, зараз всі красунчики такі. – торохтіла майстриня.

— Які такі? – Соломія попивала третю каву.

— Ну або торчки, або ґеї, або з прибабахом. А інколи й все одночасно. – продовжувала вона. — Сьогодні що робимо? Червоненький?

— Після твоїх слів я налаштована виключно на чорний. – Соломія втомлено потерла переносицю.

— Ой, такий отримали на днях, з синім відливчиком, темнющий, вам до волосся буде в пару.

Лісниця пурхнула до стійки з лаками, шукаючи необхідний колір, давши Соломії хвилинну паузу.

— І як ти гадаєш, я зробила помилку, що все це затіяла? – за інших обставин вона б ніколи не піддала сумніву свої дії.

— Можливо Зорі треба було дати свободу вибору, але ж це було б у її темпі. – Стася покрила нігті мізинця та безіменного, — Сушимо, може припікати. А так, ви їй рамочки поставили, незручненько вийшло, вона вам наперекір зробить. То буде і не дарма. Сушимо інші два.

Професіоналка, нічого не скажеш. Фраза «сушимо» між мудрими думками Стасі, давала електричний заряд у мозок Соломії, вбиваючи сказане як мантру: «Зоряна зробить навпаки, і все вдасться; Зоряна зробить навпаки, і все вдасться».

— То мені стати на її сторону? От ти мені в доньки годишся, як би ти вирішила проблему? На зло чи заодно? – якщо Соломія питала поради у манікюрщиці, то вона явно була у відчаї.

— Звісно заодно. Моїй доцюні 4 рочки, і хай би що вона не зробила, я буду за неї рвати горлянки. Це кожна мама має робити. Сушимо-сушимо. – розряд.

Соломії здавалося, що вона прозріла. Відьма завжди приймала рішення, і завжди вважала їх підходящими для Зоряни, бо все що вона робила – було для доньки. Але! З догадок Соломії. За пʼятсот років, вона жодного разу не спитала, що хотіла Зоряна. І зараз, пересічна лісниця сказала таку просту фразу: «… кожна мама має це робити». Соломія не рвала горлянки, в їх парі це робила Зоряна. Зоряна мовчки приймала сторону Соломії, донька оберігала її, поки Соломія була в коконі «рятівниці» і маялась світом. А потім на тридцять років вони віддалились, якби Зоряна була поруч, вони б розкрили її силу і зуміли обійти прокляття. Цінні книги та папери не потрапили в руки відьмовбивць. А мама й донька були б поруч.

Стася продовжувала тараторити, та Соломія була повністю в своїх думках.

— Готово, як вам? – запитала лісниця.

— Ідеально, як завжди. Сьогодні в тебе щедрі чайові!

— Дякую, пані Соломіє.

Жінка розрахувалася на стійці адміністратора, попрощалась з присутніми і легким кроком пурхнула до своєї «мітли». Швидко виїхала в течію міста, та набрала Назара.

— Слухаю, Соломіє! – вовченя був єдиним, хто мав нахабність, звертатися без «пані».

— Привіт, ти ж знаєш де Зоряна?

— Звісно знаю, за що я гроші отримую?

— Тоді за 15 хвилин чекаю тебе з її валізою, біля арки, що веде до двору. – Соломія перервала розмову.

Легкими рухами вона крутила кермо, опустила скло і потяглась за цигаркою. Дії були злагоджені, мозок працював. Зараз вона має прийняти бік Зоряни, хоч частково, і нехай минулого не повернути, шоу має продовжуватися. Але, паралельно з цим, можна надолужити втрачене.

Коли відьма заїжджала на парковку, Назар вже тягнув валізу через дорогу. Соломія прискорила крок, і направилась за ним. Переходячи вулицю, підняла очі, чи не спостерігає бува Зоряна з вікна. Це вікно і зруйнувало, без того натягнуті, стосунки. У шибках було порожньо. Перевертень чекав:

— Вам підняти валізу? – а вовк знав свою справу.

— Ти й досі не пробив номер квартири? – відьма здивувалася.

— Вирішив, Зоряна сама покаже. З часом. – він соромливо опустив очі.

— Дуже мудре рішення! Ти бачився з нею? – Соломія сподівалась, що донька має хоч одного друга.

— Так, вона ображена. Що ви їй постійно брешете, та й мене втягнули з цим шоу. – сміливі слова. Назар явно її не боявся.

— Ти обережніше, зі звинуваченнями. Ти певен, що з тобою вона завжди чесна? – було помітно, що слова Соломії застали його зненацька. — Вона розповіла, як завершила наше спілкування тоді?

— Просто втекла, бо ви з Ігорем зрадили її. – сказав Назар.

— Майже так. Вона нас викрила раніше, а далі продовжила стосунки з Ігорем. Чарами дісталась його спогадів і думок, його мізки аж горіли фантазією вічного життя та слави з могутньою жінком поруч. – Соломія запалила цигарку. — Зоряна познайомилася з якоюсь простушкою в бібліотеці, і підклала її під Ігора приворотом. А далі наклала закляття «щасливця»*, тож його карʼєра майже рухнула. Отака от страждальниця. – Соломія хмикнула.

— Звідки мені знати, що це правда? – Назар не вірив.

— Запитай в неї. Вона чудова, але всі не без гріха. Ти весь такий із себе правильний, але серце твоє чорне, як і наше. – Соломія викинула недопалок і ткнула вказівним пальцем у груди Назара.

— Неправда! - крикнув хлопець, та Соломія взяла валізу і направилась в сторону дому.

Підʼїзд та консьєржка враження не справили. Скрипучий старий ліфт і досі стоїть. Соломія натиснула кнопку виклику, механізм заскрежетав, троси натяглися, і ліфт почав спускатися зі швидкістю равлика. Соломія мала вдосталь часу, але цей ліфт наче глузував над нею. Двері прочинилися, і з тою самою швидкістю потіг її на пʼятий поверх. Ключів Соломія не мала, довелося розбудити чорний дим своєї магії. Аби направити силу відьма плавно вертіла кистю руки, а наманікюрені пальці немов грали на тонких струнах невидимої арфи. Кілька акордів, тихе клацання і замок відкрився. В квартирі було тихо, лише з кабінету доносились звуки розмови. Невже Зоряна не сама? Це виключено. Соломія ступала якомога тихіше, аби своїми очами побачити, кого її донька могла сюди привести. Та Зоряна, схилившись над дивною картою, розмовляла сама із собою. Нічого нового, вона теж не довіряла нікому, навіть їй.