XXIII НАЗАР

Тієї миті, коли Зоряна зрозуміла який вигляд має, вона відштовхнула його і відійшла в сторону.

— Зоряно, чекай.

— Не підходь, – вона знов випустила пазурі замість нігтів, — дай хвилинку.

Назар не рухався, а дівчина випросталась, повернула руки долонями до землі і за мить обличчя змінилось на сучу маску, яку він так не любив.

— Де ти взявся? Я мало тебе не розчахнула.

— Слідкував за тобою від готелю.

— В таку рань? – здивувалася вона.

— Не міг заснути після нічних справ. – він говорив майже правду, віскі Соломії розслабив Назара і дозволив безтурботно проспати майже чотири години. Далі він прокинувся і продовжив перевіряти хлопців, яких Стефан хотів підкласти Зоряні.

— А я думала після нічних справ навпаки спати хочеться. Невже Марʼяна так погано справляється? - в голосі Зоряни хлопець вловив ревнощі.

— Ну ти можеш навчити її, як виводити мене з себе так, що сну в жодному оці немає. 

— Назаре, це просто жах якийсь, думати про одну, доки трахаєш іншу. - Зоряна засміялася і рушила вперед, хлопець пішов за нею.

— Хто тобі сказав, що я це роблю? - запитав він.

— Думаєш про мене?

— Трахаю інших.

Назар переміг у цій битві, Зоряна була шокована відвертістю. На цій ноті вона дозволила Назару йти поруч і насолоджуватись тихим ранком. Молоді люди майже добрели до Ботанічного Саду, переважно мовчали, проте перекидались кількома фразами про минуле. Наче кілька годин тому і не було перапалки, про статеве життя хлопця. Та ще й з ким, з Марʼяною.

— Чому ви перестали спілкуватися з Марʼяною? – раптом видав хлопець.

— Тому що я, мерзенна сука, яка своєю пихою зруйнувала купу життів, не можу цього признати і нічого не роблю, щоб це виправити.

— Ого, самокритично.

— Ні-ні, це вилітає з милих Марʼянчиних губ. - Зоряна оскалилась. — Тому якщо лизався з нею, прополощи гарненько рота.

Назар розсміявся так, що йому бракувало повітря. Він не міг повірити, що Зоряна ревнує його до мавки. Він не давав жодного приводу думати, що між ними є стосунки. Для нього були важливий контакт у різних сферах життя для пари. Він був схильний думати, що саме так виглядає однолюбство. Мати більше співпадінь у звичках та поглядах. Тому й шукав людину, яка доповнить його як пазл.

Назар та Зоряна випили кави, з'їли вафель та направились до метро. Закінчили прогулянку біля арки. Юнаку катастрофічно не хотілося відпускати Зоряну, її компанія була найкращою за останні роки, незважаючи на кількість шпильок кинутих в його адресу. Та він мав дати їй простір, він слідкував за нею цілий ранок і всім своїм нутром Зоряна волала про свободу. Вона була ладна розчинитися у пустих вулицях міста, аби здобути свободу, слідувати за вітром, зустрічати й проводжати сонце без страху за завтрашній день. Ось вона – справжня Зоряна. Безкрайня, як небо; чарівна, як зорі. Йому хотілось міцно стиснути її руку, та він втримався, глянувши ще раз на її волосся.

— Якщо надумаєш вийти, я буду поряд.

— Ти не станеш вимагати впустити тебе? – Зоряна питально схилила голову.

— Я знаю де тебе шукати, тому вторгатися в твій сховок не буду.

— Дякую, це цінно. Ввечері доведеться йти за моєю валізою, складеш компанію?

— Бути твоїм прикриттям від матері? З радістю.

Зоряна кивнула і зникла у дворі, а Назар лишився стояти, вбираючи останні нотки її запаху - щось солодке та пряне, такою вона хотіла бути. Солодкою, а не гіркою. Пряною, а не колючою. Принаймні Назару так здавалося.

В кишені дзвякнув телефон:

«Вічна Наречена»: хей, як щодо другого шансу?

«Вовче Серце»: я заінтригований

«В. Н.»: ти пропонував допомогу, ще в силі?

«В. С.»: що саме потрібно?

«В. Н.»: інформація. 4 дні у 2013 році. дні рівнодення та сонцестояння.

«В. С.»: дуже обширні вхідні дані. трошки звузь діапазон 

«В. Н.»: надзвичайні ситуації, можливо нетипові вбивства, схожі до ритуальних, переважно піковий час та вночі.

«В. С.»: прийняв, скільки часу маю?

«В. Н.»: не підганяю, але від цього буду відштовхуватися далі

«В. С.»: тоді до вечора!

А це вже було цікаво, внутрішні органи тріпотіли від передчуття пригод. Зоряна не знала, хто був на іншому кінці, тому не могла ризикувати і задати конкретне питання. Назар поспішив до свого номеру, де він мешкав останні роки. Вони з батьком мали суміжні одномісні номери, коли решта охоронців жили або окремо з родинами, або по двоє у кімнаті. Номер представляв собою «рай мінімаліста». Ідеально заправлене ліжко, речі на вішаках розміщені за видом та кольором, кавовий столик без жодного мотлоху, крісло та поличка з кількома книгами, письмовий стіл на якому, окрім ноутбука та записника, нічого не було. Його життя завжди вміщалось в невелику сумку. Жодних привʼязаностей, хіба поклик прокляття, який не був природнім. 

До кімнати Назар дістався без пригод, дякувати богам Марʼяна мала вихідний, тому лиха доля оминула перевертня. У кімнаті було тихо й прохолодно, ідеально. Назар запустив свій ноутбук, доки той завантажувався, хлопець повісив свою шкірянку на вішак, дістав пляшку води з маленького холодильника і був готовий сісти за роботу. На Зорянине щастя він знав, що треба шукати. Кілька ударів по клавішам і його мозок був готовий обробляти інформацію.

«У день осіннього рівнодення проводили Весілля Свічки, прадавнє свято коли літо повертає на осінь»

«У багатьох народів весняне рівнодення є початком Нового року»

«Дні рівнодення прийнято святкувати якомога веселіше та гучніше, аби відлякати нечисту силу, яка вештається землею»

«Легенди стверджують, що у дні рівнодення матерія воріт потойбічного світу потоншується, переважно на вихід, тому духи й нечисть можуть виходити в світ»

«2013 рік; весняне рівнодення 20 березня; осіннє рівнодення 22 вересня»

«Кілька дрібних крадіжок, у різних районах міста без звʼязку; пропажа волоцюжок; нічого особливого»