XIX НАЗАР

На вулиці сутеніло, а хлопець все бродив під вікнами будівлі. Зоряна зайшла в цей дім близько дванадцятої, й досі на звʼязок не виходила. Назар запамʼятав підʼїзд, але поверху і номеру квартири не знав. Так би хоч за вікнами спостерігав. Травень тільки почався, і за лагідним сонячним днем приходила вечірня прохолода. Теплокровному перевертню великої шкоди ця прохолода не робила, проте від подиху вітру шкіра вкривалась сиротами. Назар вийшов за Зоряною лише у футболці, яку вдягнув після літака, тому худі не завадило б. Він би міг набрати Зоряну, але з якою мольбою в очах дівчина просила дати їй час. Очі - все що лишилося від тієї дівчини, яку він памʼятав. Це золото, що сіяло на сонці і тьмяніло від суму, залишилося на сітківці. Назар міг вічно спостерігати, як воно спалахує у дівочому погляді. 

Дзвінок Назар відкинув, вирішив написати, щоб хоч дізнатися як справи. 

«Вовче Серце»: ау? ти ображаєшся?

«В. С.»: я нічого такого не мав на увазі

«В. С.»: і взагалі, зачіску завжди можна змінити

«Вічна Наречена»: невже так важко написати слово «вибач»?

«В. С.»: я звик вибачатися, коли я винен

«В. Н.»: у тебе провали в памʼяті? чи я сама себе стервом обізвала?

«В. С.»: як же ви жінки вмієте перекрутити слова, та надати їм такого жахливого значення, що починаєш відчувати себе ходячим гівном

«В. С.»: так, можливо я дійсно хріново виразився, але ти поводишся саме так

«В. С.»: напиши, що в тебе все добре і я відвалю, поки не стало гірше

«В. Н.»: все НЕдобре, та я переживу

«В. Н.»: ти колись шкодував про минуле?

«В. С.»: шкодував, навіть зараз 

«В. Н.»: на мене лягла відповідальна справа, а через ряд інших причин, часу для вирішення обмаль

«В. С.»: я можу допомогти 

«В. Н.»: не думаю, але дякую

«В. С.»: може хоч порадою

«В. Н.»: ти віриш в кохання з першого погляду?

«В. С.»: я вірю в другий шанс

«В. Н.»: …

Назар підняв голову, а на балконі пʼятого засвітилась лампа і у тьмяному світлі зʼявився силует. Розібрати зовнішність було важко, на голові рушником замотане волосся, а фігура закутана у затеплу, для весни, піжаму. Коли дівчина клацнула запальничку і підкурила сигарету, золото в очах відблиснуло, зрадницька тінь впала на жахливі рубці, які здалеку здалися величезними. Зоряна. 

Хлопець розвернувся і швидко сховався у тіні арки. Нових повідомлень не було, цифри в кутку екрану показували 21:38, тому хлопець попрямував до готелю. Він засунув руки в кишені джинс та повільно переставляв ногами, аби пройти ці 20 метрів як можна довше.  О 21:00 адміністраторка Марʼяна закінчує зміну, і чим довше Назар буде тинятися, тим більше шансів, що настирлива мавка припинить свої пошуки. Хлопець пожалкував, що не палить, цигарка виручила б ще пʼять хвилин. Оскільки такої звички не було, то й стояти стовпом під входом немає сенсу. Молодик зробив глибокий вдих, і приготувався до нової серії холодних доторків та приторного сміху. У задній кишені завібрував мобільний телефон, «Тато»:

— Синку, ти де? – пролунало на іншому боці дроту.

— Заходжу в готель, слідкував за Зоряною.

— Вона в нормі?

— В кращому вигляді. - глузував Назар.

— Тоді підіймайся в кабінет Соломії, у нас заочне знайомство з холостяками.

— Вже йду. – Назар полегшено зітхнув, та направився до ліфту ігноруючи навколишні звуки.