XVIII ЗОРЯНА

Дівчина вилетіла з ресторану до рецепції, очі застилали сльози образи, та Зоряна мала намір втримати їх до квартири. Проходячи повз рецепцію дівчина помітила Назара, і коли зібралась зробити крок до нього, поруч раптом виникла Марʼяна. Мавка міцніше стиснула його руку і щось солодко зашепотіла хлопцю, до Зоряни долітав лише її грайливий сміх. «От дурепа»: подумала про себе дівчина. Ось кому він писав і усміхався в екран телефону, а Зоряна, глибоко в душі, тішила себе марними надіями. Сльози надавили сильніше і вона прискорила крок. 

Опинившись на вулиці, тепле повітря обдало Зорянине обличчя. Злегка отямившись дівчина зібралась рушити до пішохідного переходу, як її окликнув Назар:

— Зачекай, ти куди?

— По справах, буду не далеко. – Зоряна намагалась відкараскатись.

— Я маю тебе супроводжувати та охороняти. 

— Назаре, я чудово справлялась з цим сама, а на рецепції тебе явно чекає «дівчина в біді».

Хлопець зі здивуванням повернув голову в бік готелю і знову на Зоряну.

— Мені зовсім не явно, – він зробив крок ближче, — ти виглядаєш засмученою. Що сказала Соломія?

— Що здатися, один хрін, не вийде. А єдині зачіпки були вкрадені мисливцями на відьом.

Назар хотів було ще скоротити дистанцію, та Зоряна його зупинила:

— Благаю, дай мені час, я буду в нормі. 

Зоряна плеснула його по плечі і швидко чкурнула до переходу, а на тому боці дороги різко пірнула в арку. Зайшовши до старенького дворику, Зоряна підняла голову вгору і задивилась у небо, що було обрамлено старою забудовою Печерська. У невеличкому рюкзаку дівчина знайшла купку ключів на брелоку, та почала шукати потрібний комплект. Речі вона кинула в готелі, тому завтра доведеться повернутися. Відчинивши важкі металічні двері Зоряна потрапила до прохідної. Консьєржка допитливо зиркала на дівчину, а оскільки Зоряна мала ключі то придратись нагоди не було. 

З останнього разу, окрім консьєржки, нічого не змінилося. Як завжди чистий підїзд та лякаючий старий ліфт. Зоряна оминула його і пішла сходами. Кроки йшли луною обганяючи дівчину. Ось і пʼятий поверх, кілька кроків і можна видихнути. Сльози не відступили з очей, проте виходу не потребували. Два замки і вона опинилась в коридорі. Замкнувшись у квартирі дівчина сповзла стіною, опустила голову на підібгані коліна, обняла себе руками і зібралась заплакати. За хвилину жодної сльози не впало, за наступні пʼять - теж. 

— Та що ж я за мерзота, що навіть заплакати не можу. – пробубніла Зоряна.

Дівчина піднялась на ноги, роззулась і пішла до вбиральні. Відкрила воду, яка почала наповнювати ванну. Доки пара застилала кімнату Зоряна пішла назад до вітальні. Всі столики та полиці вкривав тонкий шар пилу, а значить Соломія давно тут не зʼявлялась. Дівчина зайшла до кабінету матері, де стояли книги. Вона шукала старезну книгу у червоному переплеті з родовими деревами відьом. Чорнороті - як найдавніший та найсильніший шабаш, повноправно зберігали книгу в себе. Дивина книги полягала в тому, що вона була самописною. А значить щойно нова відьма народжувалася і отримувала імʼя, воно одразу зʼявлялося у книзі. Цей спосіб чарів був втрачений, його привезли з мандрів предки найвідоміших шабашів. Легенда розповідає, що таким чином писались книги бібліотеки Стародавньої Скіфії, яка була повністю втрачена. А чорнила – зроблені за допомогою магії і крові грифонів, що жили в горах тієї місцевості.

Зоряна гортала книгу, відьми продовжували народжуватися, хоча чисельність значно впала. Знайшовши свою сторінку, дівчина провела пальцем по власному імені «Зоряна Чорнорота 1503 рік тринадцятий день пʼятого місяця». На ній рід перервався і шанси на продовження були мізерні. На наступній сторінці був короткий опис роду, який дівчина ніколи не запамʼятовувала, адже не хотіла бачити в собі тих рис, що описував її рід.

«Древнє навчене відьомське кодло, сила якого тече тілько в жіночих жилах. Наймення Чорнороті пішло з люду, бо ж сизаймаючи злими ділами, з уст їхніх зривалися худі слова. Аби прізвисько пристало, перші навчені вурдулачки мастили губи вугіллям. Чим дужче лякали селян. Чинили зло та сестровбивство, аби володіти їх писаними знаннями. Марили чистотою крові, а тому виплодки від хлопів позбавляли сили та виганяли з ганьбою. Годились для злягання тільки відьмаки.

Перші родимі відьми шабашу мали силу більшу та золоті плями у очах. Родимі відьми робили урону менше, а знали більше. Насіння перших Чорноротих не мало такої вдачі до шкідництва, хоч окремі з сестер творили злі наміри.

Родимі відьми за добру вдачу мали дозвіл брати силу Землі, що умножило їх хист. За лихі дії предків було уплачено нащадками, такого інші кодла не чинили, за що Чорнороті вознеслися над іншими. 

Знаннями і вміннями правідьми навчилися переливати сили свої наступницям, що робило дочок сильнішими за матерів. 

Шабаш Яснооких, що мав хист до видінь, пророкував Чорноротим наступницю, рівну по силі самому Люциперу. А чи зруйнує вона трон, чи сяде сама на нього, доля покаже.»

Прочитавши передбачення, Зоряна повернулась до родоводу. Вище  була Соломія Чорнорота, без рідних сестер - наступниця шабашу. А ще вище Зорянина бабця - Явдоха Чорнорота «1342 рік тринадцятий день одинадцятого місяця - 1503 рік тринадцятий день пʼятого місяця».

— То бабця померла в день мого народження? – запитала сама себе Зоряна. Вона повернулася до передбачення і зачитала вголос:

— …вміннями правідьми навчилися переливати сили свої наступницям, що робило дочок сильнішими за матерів.

Зоряна закрила книгу, поставила її на полицю та перейшла до материного столу. Дівчина не вірила, що відьмовбиці вкрали всі записи Соломії, щодо трону Люципера. Мало ж бути хоч щось. Дівчина перебирала папери та нотатники, свіжих записів не було, а значить Соломія не засідала в кабінеті. Календар на столі був за 2013 рік, де обведені червоним дні сонцестояння та рівнодення. Зоряна сфокусувала увагу на календарі, а до її вух дійшов шум: