XVII СОЛОМІЯ

Вона прокинулася і відразу зрозуміла що це не її ліжко. Рука Соломії лежала на міцних чоловічих грудях, а пальці були занурені у тепле закручене волосся. 

— Не епілював. – пошепки сказала Соломія.

Вчорашня вечеря пройшла «найкращим чином». Вона знову опинилася у ліжку Стефана. Жоден із залицяльників не знав як повністю задовольнити її бажання, окрім Стефана. І хоча чоловіком він виявився посереднім, та коханець з нього відмінний. На руці Стефана був годинник, Соломія підтягла руку до рівня очей, на циферблаті була чверть на одинадцяту, жінка різко вскочила на ноги.

— А матері його ковінька! Стефане, що за хрінь ми вчора пили? – голова розколювалася, спідниця не натягалась.

— В ресторані – вино, а тут продовжили кальвадосом, що я привіз з Франції.

— А парацетамолу ти з Франції не привіз? – гаркнула Соломія.

— А з яких пір ти вживаєш ліки? О, наймогутніша відьмо, цього тисячоліття! – протяжно застогнав Стефан, встаючи з ліжка та натягуючи штани.

— З тих самих, що й ти віагру! – відповіла глузливо Соломія.

— За кого ти мене маєш? Та я… – тираду Стефана перебив стук у двері.

— Приїхали, - знизила голос жінка, – йди відчиняй!

— Чому я?

— Бо це твій клятий номер! – зашипіла Соломія.

Стефан на ходу застібав сорочку та неспішно йшов до дверей. Стукіт не припинявся, а це означало лише одне:

— Привіт, Зоряно. Назаре. – Стефан протягнув руку другому. — Чим зобовʼязаний такій ранній появі?

— Не вдавай з себе панича, чи не ти зараз сорочку вдягнув на виворіт? – позаду пирскнув Назар – Де моя матір?

— Та звідки мені знати? 

— Тут скрізь чутно пахощі її парфумів. – тепер Назар засміявся. — Мамо, виходь, ми всі прекрасно знаємо чим ви займалися. Олекса з Юрком теж чули.

— Трясця твоїй матері! - лайнулась жінка і вийшла з ванни. — Не те щоб я мала за це вибачатися, ми всі люди дорослі. Брехати не буду…

— Та що ти кажеш? Я знаю про твою ідею, то в побрехеньках тобі рівних немає.

В кімнаті повисла тиша. Густа і душна, тиша яка таїла у собі багато несказаних слів. І зараз вона поповнилася. Соломія була впевнена лише у своїх силах, навіть на доньчину допомогу не могла покластися. Зоряна неодноразово здавалася і втікала після невдач. Це була захисна реакція, а наслідки завжди лишалися матері. Не одного легіня довелося опоїти беладонною, аби розум відкрився і Соломія могла змінити спогади. Вона була певна, що самостійно обрати хлопця у Зоряни немає шансів. Адже за пʼятсот років кандидатів було вдосталь, та жодного гідного. Ігор подавав надії, але теж виявився лайном. Тому цей важливий момент Соломія взяла на себе, і переклала на Стефана, що як їй здалося було розумно. Адже всі молодики, яких знала Соломія, періодично зігрівали її ліжко. Тож брехня була вимушеною та виправданою. Вона струснула невидимі пилинки з плеча і сказала:

— Давай спустимося в ресторан, за кавою поспілкуємося. Ми так давно не бачились, в тебе нове обличчя. – Соломія хотіла розвіяти виникшу незручність.

— Окей. Але твоя сорочка теж навиворіт.

Зоряна розвернулась на пʼятках, і пройшовши повз Назара та песиголовців пішла до сходів. Соломія махнула Назару, той пішов до батька, а сама швидко до ванни – переодягнутись. У сумці вона знайшла пудру та помаду, освіжила вчорашню укладку і не прощавшись швидким кроком пішла до ліфту. Донька надала перевагу сходам, аніж разом з нею проїхатись ліфтом. Отже Назар розпатякав про її план з хлопцями. Дурний хлопчисько мабуть й досі був закоханий у Зоряну, але ж чому тягнув усі роки? Соломія навіть ніколи не розглядала Назара як хлопця для Зоряни. Вони були нерозлучні, як брат з сестрою, і ніколи не проявляли ніжних почуттів. А коли Зоряна втратила свідомість від свого нового виду, Назар обернувшись молодим вовком, закляк від жаху під вікном. Перевертень блукав лісами навколо поселення, проте до Зоряни він не підійшов. Він боявся її, чи себе. На це питання міг відповісти тільки Назар. Але не тепер, їх зустріч може призвести до серйозних проблем у вигляді протистояння Соломіїним планам. Зоряна ладна переманити Назара, обійти її і здатися Чорту. Але Соломія вагалася сказати правду, для чого вони потрібні Бісу. Якщо Зоряна дізнається, що вони давно могли зруйнувати прокляття, то після цього їхнє спілкування точно буде завершено. 

Двері ліфта відчинились, Соломія пішла до ресторану. Зоряна вже сиділа на барі, пила сік та теревенила з барменом-мороком* Святом. Він був старшим за Назара та Зоряну, і коли ті були дітьми, глузував над ними. Скільки разів Соломія ловила малят, підбурених Святом, які відправлялись на пошуки пригод для своїх задів. Сміх та й годі. Зараз у погляді Святослава не залишилося жодної смішинки, він був сповнений бажання. І чому раніше вона не помічала, як усі молодики витріщаються на Зоряну? Ця личина була не типовою для Зоряни, худоба та гострі риси обличчя, коротке волосся відтінку «платиновий блонд». Аби волосся мало колір воронового крила, то це було б схоже… На неї. Останні роки донька була нею. Але чому? Соломія підійшла до бару.

— Вітаю, Святославе. Мені як завжди.

— Так, пані Соломіє. – бармен швидко зник з виду.

— Ти перервала мої оглядини потенційного жениха. – Зоряна показово сьорбнула сік через соломинку.

— Хто? Свят? Ти забула, як він пообіцяв вас з Назаром покатати на чудасійних конях, якщо ви сядете голими сраками до кропиви? – Соломія навмисно робила це голосно, аби Свят біля кавоварки це чув і відлип від Зоряни.

— А ти зараз підсунеш мені відбірних жеребчиків, і що я маю з ними робити?

— Ходити на побачення, спілкуватися, пізнавати один одного. Часу маєш до свята Купала. – Соломія пильно стежила за реакцією доньки.

— А якщо я не хочу ходити на побачення і краще пізнавати їх? 

— Доню, ми зі Стефаном відібрали найкращих кандидатів. Ну хоча б спробуй. Раптом кохання з першого погляду існує. – Соломії подали каву і вона зробила ковток. — Та й які ще маємо варіанти?

— Здатися йому. – відрізала дівчина, на що та ледь не вдавилась.