XIII МИХАЙЛО

Хлопець носився по своїй кімнаті та збирав речі в сумку. Сьогодні він звільнився з роботи, нарешті йому підвернувся шанс пробитися в люди. Він часто бачив Соломію, досить приваблива жінка, але пихата. Раптом зійшла до такого як він. Це вам не 100 гривень на чай кинути. Вона зацікавилась ним. 

— Чорт! – лайнувся в голос Михайло.

— У мене немає пристойних лахів для цього чортового кастингу.

Хлопець почав набирати номер батька, але той не брав слухавку. Михайло з ним слабо спілкувався, особливо після смерті матері, та грошенят він завжди давав справно. Коли його мати померла від серцевого нападу, Михайло пустився в усі тяжкі. Мама його завжди підтримувала, схвалювала всі починання. Михайло мріяв стати актором. Проходив курси в Україні та за кордоном, знімався в рекламі та епізодичних ролях. Після школи вступив до «Кулька» на режисуру. Коли він закінчував третій курс мами не стало. Разом з нею не стало і його жаги. Старатися було ні для кого. Батько жив окремо, та витискав все з минулої слави. Він був успішним фотографом кінця 80-х, багато подій пройшли крізь його обʼєктив. Він мав навіть декілька успішних виставок у Європі. Та все це було до Мишкового народження. Його карʼєра різко пішла вниз у 1991, хоча його знімки купували журнали, та статки були не ті. У 1997, коли Михайло народився, батьки тішилися первістку і зводили кінці з кінцями. Мама брала підробітки, а батько кляв долю, що так обійшлася з ними, робив ремонти ночами та проводив курси фотографії. У 1999 Мишкова мама почала мотатися в Польщу. Вона позичила грошей у батьків, накупила сигарет й везла туди контрабандою, а назад набирала секонду і торгувала ним на Шулявському базарі. Мишко цей час проводив з батьком або бабусею. У 2002 його мама назбирала грошей, і вже відкрила свою ятку з речами, та перестала возити цигарки. Заробітки пішли вверх і тато зміг відкрити свою фотостудію, школу фотографії та прокат одягу для фотосесії. У 2004 мама відкрила магазин одягу та розлучилася з батьком Мишка. Вони стали жити окремо. Справи кожного пішли вгору тільки тоді, коли вони розійшлися. З батьком хлопчик бачився рідко, проте фінансово малий не потребував нічого, адже не встиг Мишко сказати «машинка», як перед ним стояли на вибір 3 від мами і 5 від тата. Батьки відчували провину за злидні сина в дитинстві, тому не помітили як виріс мамій та марнотрат. І коли матері не стало у 2016, Михайло виявився не готовим до самостійного життя. Щастя, що хоч материної  квартири за борги не позбувся.

— Дідько, який же код від сейфа, де мама лишила золото!

Хлопець копирсався в паперах у кабінеті, аби відчинити сейф. Пʼять років минуло, а до сейфу він так і не дістався. Решту цінностей він спустив давно, довелося йти працювати офіціантом, бо ж магазини мама заповіла своїй сестрі, і прибуток з них Михайла не стосувався. Йому дісталася трикімнатна квартира на Осокорках, дача в Броварах і дві машини - мамин Міні Купер, та позашляховик (його Мишко продав першим). Коли пошуки виявилися марними, хлопець знову лайнувся:

— Та йдіть ви всі до бісової матері!

— Перепрошую, хлопче, та я не маю матері.

Біля дверей в кімнату стояв високий та худий чоловік, він був одягнений у чорний костюм трійку з червоною жилеткою, в руках тримав тростину, а за спиною блукаюче теліпався хвіст з китицею.

— Ви, юначе, дуже активно мене кликали. Мене звати Сатанаїл, і ми можемо допомогти одне одному.