XIІ НАЗАР

Ранкова онлайн сварка зіпсувала настрій хлопцю, та передчуття зустрічі з Зоряною розігнало гіркий осад. Він неспішно підіймався на третій поверх досить старої будівлі. Дякувати прогресу люди розробили Uber, тож чудеса техніки позбавили його задоволення півдня блукати Римом. Назару було цікаво який вигляд має Зоряна, як і всі його односельчани хлопець знав, що Соломія віднайшла закляття, яке повернуло їм всім людську подобу. А мерзенне на смак зілля та зачаровані обереги допомагали контролювати сили почвар. Перевертні носили на шиї тонкі шкіряні шнурки червоного кольору. Знявши його чоловік обертався на величезного вовка. За повір’ями, в давнину, це працювало навпаки. Доки перевертень мав нитку на шиї, доти і ходив у вовчій подобі. 
Як і Федір, його син знімав оберега рідко. Частки вовчої сили, що не покидала його тіло в людському обличчі, було більш ніж достатньо для смертоносного удару. Віковий військовий вишкіл підготував Назара до всіх можливих нападів. Разом з батьком він проявляв навички не в одній війні, які морили рідну країну. А тепер він буде тілоохоронцем дівчини, яка не дуже й хотіла бути у безпеці. Назар сподівався, що Зоряна постане перед ним або справжньою, або хоча б у старому обличчі. Та на сходовому майданчику його чекала незнайомка з золотими очима Зоряни. Худорляве тіло у обтягуючому спортивному костюмі, тонкі чорні рукавички, бліде обличчя та коротке попелясте волосся. Такої жінки він не чекав зустріти. Обличчя зовсім не видавало тієї шукачки пригод, яку він знав. Тонкі губи, загострений ніс і різкі скули. Цей образ так схожий на молоду Соломію. Але питання “чому?” крутилось у голові хлопця.

- Ось і ти. - Зоряна підняла очі на юнака.

- Ось і я. Тебе можна обійняти? - дівчина легенько кивнула,  Назару більшого й не потрібно. Його рюкзак впав додолу, а міцні руки підняли дівчину й обвились навколо її талії. 

- Давай позбавимо шоу моїх сусідів, та зайдемо в квартиру. -  через п’ять хвилин мовчазних обіймів сказала Зоряна.

- А тобі не байдуже? Через декілька годин нас тут вже не буде.

- Ти мабуть цього й чекаєш? - Зоряна вирвалась з обіймів і вскочила до квартири.

- З якого б це дива? Ми не бачились купу років і аби я захотів, то не бачив би тебе стільки ж.

- І за такого придурка я хотіла вийти заміж? Де був мій розум у 12 років? - Зоряна театрально закотила очі. - Можеш не відповідати, питання риторичне. 

- Якого біса з тобою відбувається? - гаркнув Назар.

- Ти чудово знаєш, якого. Тому раджу не згадувати його в цьому домі. - після цих слів Назар помітив, як крізь рукавички висунулись металеві нігті.

Такого теплого прийому він зовсім не чекав. Настрій повернувся до нижньої планки. Яким же він був ідіотом, коли погодився на це. Батько міг запросто відправити іншого, адже Зоряні не обов’язково мати тілоохоронця, аби захистити себе. Він зачинив за собою двері, і не знімаючи взуття пройшов повз дівчину у вітальню.

- Ти взагалі здичавів? Тут прийнято знімати бруднющі черевики. - протестувала дівчина.

- Мої бруднющі черевики значно чистіші твоєї підлоги. Вона вся смердить гниллю, якщо ти гадаєш що прибрала за собою, то мої співчуття новим мешканцям.

- В якому сенсі гниллю? - Зоряна сполохалась, що Назар був у курсі її справ з Ігорем. Невже мати розповіла йому.

- Не прикидайся дурною, тут нещодавно лежало тіло. Де воно? - хлопець плюхнувся у крісло, яке не встигло охолонути після Зоряни.

- Як ти…? - розгубилася дівчина. 

- У мене гарні інстинкти. То де тіло?

- Я купила стару машину за готівку, відвезла його на кладовище у Праті, по той бік Тибру. Там заплатила охоронцю і на території старого цвинтаря його похоронила. Машину покинула і повернулась сюди.

- Не простіше було спалити?

- Як сміття? Його душа заслуговує на упокій. Чого не скажеш про твою!

- Які чудові слова, ваше прізвище зараз ідеально тобі підходить, Зоряно Чорнорота.

- Пішов ти!

Краще не придумаєш. Назар почав рахувати хвилини до довбаного літака, який закінчить цей кошмар і поверне Зоряну до матері. В Києві він переговорить з батьком і знову триматиметься як можна далі він монстра, який оселився в душі Зоряни. Хлопець гадав, що був не правий у своїй різкості і почав було обдумувати слова вибачення. Зараз це б нічого не змінило, краще хоч онлайн вибачитись. В мережі з ним спілкувалася геть інша дівчина.

«Вовче Серце»: ти тут? хотів перепросити, аби не псувати тобі польоту 

Назар почув звук сповіщення на телефоні із ванної.

«Вічна Наречена»: вже тут. вибачаю. але один козел зіпсував мені настрій, тому приємної бесіди не гарантую

«В. С.»: що за козел? хочеш я йому напіддам?

«В. Н.»: ха-ха, я б не була так певна. ми знайомі з дитинства, і вже тоді міг укласти на лопатки кожного мого кривдника 

«В. С.»: що ж це за Котигорошко такий?

«В. Н.»: круте прізвище, передам йому

«В. С.»: краще передай, що якщо буде козлити, то я гарненько пройдуся по його писку.

Назар почув Зорянин сміх з ванни, та посміхнувся сам. Наступними почулись кроки, і хлопець швидко вимкнув діалог, та зтер дурнуватий вираз обличчя. Зоряна рішуче підійшла до хлопця:

- Пропоную тимчасове перемирʼя. Ми обминаємо гострі кути нашого душевного спілкування, летимо до Києва і з максимальною рішучістю у голосі переконуємо батьків, що наш дует приречений на провал.

- Прекрасна пропозиція, мені подобається. - Назар лукаво зіщурився. - Поки у нас подоба діалогу, чи маєш щось поїсти? Я голодний, як вовк!

Зоряна щиро засміялася, адже Назар справді був вовком, і мабуть голодним з дороги. Яка б перепалка між ними не відбулася, він був дорогим для неї. А вона повела себе як неврівноважена істеричка. Але час для поблажки був не підходящий, бо з такими скачками емоцій запросто можна закосити під біполярний розлад.

- Я нагодую тебе італійським сніданком, а ти поки віднеси он ті коробки в комісійний магазин через дорогу. - Дівчина вказала пальцем на чотири великих коробки.