XI ЗОРЯНА

Сьогодні має прилетіти Назар. Вони не бачились багато років, на мить дівчині здалось, що вона забула як виглядає його обличчя. Зоряні стало цікаво, чи він має дружину або дівчину? Чим він займався всі ці роки? І чому не намагався її знайти? Хоча вона сама сторонилась його, бо жила спогадами з минулого, коли вони були просто Зоряною та Назаром. Вона була красунею, а він її захисником. Вона довіряла йому свої секрети і у 12 років обіцяла вийти за нього, та втекти від батьків. Дівчина хвилювалась, чи вдасться відродити їх дружбу. Вона мала віртуального друга, та реальний друг у протистоянні з матір‘ю не завадив би. 

Було сумно залишати римську квартиру, в якій вона провела останні чотири роки. Тут вже були улюблені речі, декор, книги. По місту вона знала найкращі кафе та затишні ресторанчики. За двісті років мандрів, Італія стала улюбленою країною. А окрім Києва, у серці дівчини жила Венеція. Важко умістити чотири роки у середню валізу, та вибору не було. Цілу ніч Зоряна перебирала речі, приміряла одяг та прикраси. Останніх набрала більше. Їй було цікаво, чи Соломія не втратила любов до біжутерії, бо у Зоряни назбиралась досить пристойна колекція. Велику частину речей дівчина склала у коробки та пакети, дочекавшись Назара, потрібно віднести речі у пункт прийому для потребуючих. Сон не йшов, натомість тиха музика, пляшка вина та пачка сигарет були доречними. На годиннику не було навіть шостої ранку, коли вона закінчила роздивлятись свій мотлох. А рейс сьогодні о третій. Виходить у Зоряни залишилось менше дванадцяти годин тут, і літак понесе її до Києва. Дівчина вирішила написати кілька слів своєму віртуальному другу.

«Вічна Наречена»: привіт. вибач що так рано

«В. Н.»: як твої справи? що нового?

«В. Н.»: я сьогодні повертаюсь до києва

«В. Н.»: …

Що ще вона могла написати в таку ранню годину. Видаляти повідомлення це по-дитячому, тому нехай буде. Можливо він не відповість зовсім. Речі були складені, вино випите, а розмір душевної діри сягав максимуму за останні пів століття. Телефон дзенькнув.

«Вовче Серце»: привіт красуне. багато справ. чому повертаєшся?

«В. Н.»: сімейні справи, які вимагають мого термінового втручання

«В. С.»: і ти вибачилась перед  матір’ю?

«В. Н.»: взагалі у нас і сварки нормальної не було, ми просто мовчки віддалилися. але відповідь на питання «так», я просила вибачення

«В. С.»: ти ніколи не говорила чому ви посварилися?

«В. Н.»: і було круто, доки ти не запитав. ситуація тупіше не буває

«В. С.»: можу запевнити, що буває

«В. Н.»: хіба що ти провидець, і вже побачив це фрік-шоу у своїй голові:)

«В. С.»: думаю причина у хлопці. якщо так, то ваша сварка дійсно тупість

«В. Н.»: як ти відгадав? 

«В. С.»: просто припущення. ти зовсім юна, а підживи тебе запальним характером і бууум

«В. Н.»: а мій нік не навів тебе на думку, що я достатньо бачила життя?

«В. С.»: мабуть недостатньо, якщо посварилася з мамою через якогось мудака

«В. Н.»: та пішов ти! чотири роки не говорила причину, мабуть було варто мовчати

«В. Н.»: і він не мудак 

«В. С.»: а чого ж тоді ви не разом?

«В. Н.»: твої довбані запитання діють мені на нерви. може краще якусь книгу обговоримо?

«В. С.»: вибач, красуне, та останні дні мені не до книг. маю ще кілька справ, бувай

«В. С.»: залишаю в спокої тебе і твої нерви

«В. С.»: чекаю селфі з києва

Він ніколи не просив селфі. І за чотири роки він не бачив її обличчя повністю, ні справжнього, ні зачаклованого. Зоряна ніколи не накладала своє справжнє обличчя на понівечене. Перші пʼятдесят років вона не могла змінювати своєї подоби, адже вони з матір’ю намагалися дістатися відьомської бібліотеки в Конотопі і дізнатися заклинання. Саме звідти була родом Соломія. Ці дві жінки походили з наймогутнішого шабашу відьом, який канув у минуле. Соломія була єдиною наслідницею шабашу, а її матір - Явдоха, особисто вигнала вагітну доньку. 

Коли Зоряна і Соломія дістались Конотопу, то від минулої слави залишився пшик, у вигляді кількох відьом. Хоча вони й віддали останні дрібки своєї сили на захист древніх писань, та проти Зоряниних пазурів встояти не змогли.

Скільки книг змогли захопити в дорожні сумки, стільки й вивезли з собою. Соломія ще декілька разів їздила за окремими екземплярами. Та основні премудрості відьомської справи зараз зберігалися у їх київській квартирі. Ця квартира була таємним сховком Зоряни та Соломії, про неї не знав ніхто. Саме туди і планувала повернутися Зоряна. Не в «Лису Гору, а в свою кімнату з видом на «Лису Гору». Вона була готова до неї повернутися. 

Дівчина не помітила, як задрімала. Сон відігнав дзвінок в домофон:

- Привіт, дрібното! Я вже тут. - сказав Назар, голос якого зовсім не змінився.

- Підіймайся на третій, впускаю. 

Ось і він, а на годиннику майже десята. Залишається менше шести годин до літака.