VIII ЗОРЯНА

Дівчина схлипувала і відмивала підлогу від крові. Це точно не був її колишній коханий Ігор, адже кров була чорною, липкою та зловонною. Отже Ігор був вже мертвим, коли клятий перелесник притіг його тіло сюди. Зоряна знала від матері, що багато видів духів та чудовиськ еволюціонували для виживання. І безтілесні перелесники могли вселятись в тіла мертвих людей, а не тільки являтись в їх образі. Вона хотіла просто вбити його, аби тіло не розкладалося десь в канаві. Так вона б віддала останню шану чоловіку, який майже зняв прокляття. Аби не закрутив роман з її матір‘ю в пошуках безсмертя. Зараз Ігору мало бути за 50, але його обличчя майже не змінилось. Незважаючи на сітку з чорних вен на руках та шиї, які вказували на потойбічне втручання, очі та вуста були його. Але послання, яке він приніс, пробудило в дівчині монстра. Монстра, яким вона стала після стількох чоловіків, які жадали її, поки не дізнавались, що вона шукала зцілення в коханні. Останні півгодини знову спливли в її пам‘яті, саме цей момент став точкою неповернення.

- Привіт, Ігоре. Чи як мені краще тебе називати? - сказала Зоряна, коли побачила почвару на порозі своєї квартири. Він неприродно схилив голову на бік.

- Зайдеш? Чи ми заллємо кров‘ю двері моєї сусідки? - вона їдко всміхнулась і вказала рукою на кімнату.

- Ти. Мусиш. Здатися. Йому. - випльовуючи по слову сказав перелесник. В його горлі чулись булькаючі звуки. - Він. Знає. Де. Твоя. Мати. Вона. Занапастила. Вас. Всіх. Вона. Зруйнувала. Наше. Кохання. Ти. Вже. Була. Б. Вільна. Прийди. До. Нього. І він. Не. Вбиватиме.

Булькання посилилось, чоловіку стало важко говорити. Він затримав дихання і готувався виплюнути наступну порцію слів. Дівчина чекала, але вже відчувала як личина повільно сходить з неї і залізні пазурі просяться на свободу. Вона стисла кулаки з такою силою, що звичайні нігті пробили шкіру на долонях.

- Моя мати тут ні до чого. Просто ти виявився як інші. Коли ти дізнався хто ми такі, то забажав вічності. Ти не перший, але єдиний хто не поліг від мого гніву. Я дозволила тобі прожити життя, але від долі не втечеш. Я вибачаю тебе, і ти мене вибач - слова наче отрута обпікали горло. Вона так і не попрощалась з Ігором тридцять років тому.

- Вона. Була. Готова. Вибрати. Мене. Але. Це. Не. Важливо. Ти. Будеш. Належати. Господарю. У тебе. Немає. Вибору. Він. Скоро. Почне. Полювання. Ти. Досі. Думаєш. Що все це. Через. Твою. Відмову? Ви. Потрібні. Йому. Живі. А решта. Ні. Зда… - він не встиг вимовити останню фразу, як Зоряна полоснула пазурями по його горлу. Чорна жижа потекла по одягу.

Перелесник намагався вирватись з тіла, та дівчина ввіткнула залізні нігті в його черево. Чисте залізо було смертельним для нечисті, та не давало шансу на втечу. Дух противився і метався всередині Ігора. Білки очей шалено тряслись в очних ямках. В горлі булькало, а чорні вени снували по тілу. Зоряна повільно ворушила рукою, і пазурями вивертала нутрощі. На мить судоми припинились, і дівчині здалось що душа чоловіка на мить повернулась до тіла. Його не віддали землі і не вшанували пам‘ять, душа не знайшла спокою і це був останній шанс щось сказати.

- Вибач мене. Я схибив, але ти - ні. Мій син, врятуй ммм… - але перелесник витіснив його. І хотів атакувати.

Очі Зоряни широко відкрились від слів справжнього Ігора. Він мав сина? Але чи знав про це Біс? Часу думати не було. Вона різко смикнула рукою і розполосувала черево. Перелесник шипів і виривався, та дівчина шматувала його обома руками, сльози текли по щокам, сморід розповзався квартирою, а Перелесник подихав під натиском залізних пазурів. Булькання припинилось, а тіло лежало нерухомо. Зоряна зупинилась, але сльози текли далі. Вона прийняла рішення здатись Бісу, але потрібно попередити маму і Федора. Щоб вони всіх захистили. Потрібно було подумати, як прибрати тіло і як знайти Біса. Зоряна обтерла руки об свій светр, кігті втягнулись, але личина зійшла. Монстр вирвався на свободу і він знайде кожного, хто забажає завдати шкоди її родині. Дівчина пішла до балкону, де лежали цигарки. Вона походила на матір більше, ніж їй хотілось. Вони давно не спілкувались, але треба їй терміново зателефонувати. Тільки Зоряна почала шукати телефон, як він задзвонив, а на екрані висвітилось «МАМА».