І СОЛОМІЯ

Соломія Чорнорота сиділа на літньому майданчику кав‘ярні і пила свій американо. Тонкі пальці з акуратним червоним манікюром тримали сигарету і швидко набирали текст в повідомленні. Ранкове травневе сонце било в обличчя, яке довелось закрити темними окулярами у брендовій оправі. Ніщо не видавало віку цієї пані, окрім поодиноких зморшок на обличчі та глибокої втоми в погляді. Відклавши телефон, вона зробила ковток та затяглась цигаркою. Ця стара кав‘ярня була чи не єдиним місцем на Подолі, де не було клятих табличок IQOS-friendly, а можна було з насолодою викурити декілька сигарет. Жінка поринула у спогади, як давно вона почала курити? Коли відкрила свій перший готель століття тому, чи майже три, коли вони з донькою перебрались до Києва? Важко було самотній жінці без прав будувати своє життя, та виходу вона не мала, от і знайшла маленьку втіху. За свою любов довелося поплатитись доньчиною долею, тому рук вона не опускала, а тільки адаптувалась до нових часів. Зі спогадів висмикнув телефонний дзвінок:

- Слухаю. - сухо відповіла вона.

- Пані Соломіє, - почувся стурбований голос адміністраторки, - у нас проблема. Я не знаю, хто так розселив гостей, це була не моя зміна. А тепер не знаю як владнати.

Соломія втомлено потерла переносицю, підчепивши пальцем окуляри, а дівчина на тому кінці проводу продовжувала торохтіти. За роки управління готелями для спеціальних гостей пані Чорнорота бачила різне, тому здивувати її було тяжко.

- Ти можеш перестати тараторити, і просто сказати у чому справа?

- Хтось заселив чугайстра у крило для постійних мешканців, а той почав вдиратися у номер до нявок. Охорона його скрутила, та він вимагає Вас. - закінчила молодиця.

- За 20 хвилин буду. - жінка поклала слухавку та важко видихнула.

Сигарета дотліла, Соломія підізвала офіціанта та поклала 200 гривень. Михайло стрімголов помчав до неї, його заворожувала пані Соломія. Щось в ній було, окрім постійних щедрих чайових. Якась магія, чи що?