7:25 ранку. Ядро. Вибір зроблено.
Рома натиснув:
🔘 ПЕРЕЗАПУСТИТИ СИСТЕМУ ЗІ ЗМІНАМИ
Мить — і все зникло.
Світло згасло. Шум пропав. Навіть думки на секунду стали нічиїми.
А потім — удар. Немов хтось відкрив шлюз і затопив свідомість усім, що колись було. Усім, що приховувалось.
---
7:15 ранку. Кімната. Але нова.
Аліса прокинулась. Повільно. Обережно. Але вперше — без страху. Без голосів. Без тієї давлячої тиші.
Рома сидів поруч.
Живий. Реальний.
— Ти тут?.. — прошепотіла вона.
— Завжди був, — відповів він. — Просто не в кожному варіанті.
Вона обійняла його. Їхні тіла — теплі. Не цифрові. Не уві сні.
Живі.
— Що тепер? — запитала вона.
Рома подивився на двері, які цього разу не були замкнені. На них не було номеру. Тільки табличка:
“Життя. Без сценарію.”
— Ми більше не частина гри, — сказав він. — Ми ті, хто її переписав.
---
У підземеллі, глибоко в системі, капсула була порожня. Ядро — тремтіло. Сотні облич на екранах — зникали одне за одним. Система вмирала. Але натомість народжувалося дещо інше.
Нова свідомість.
Нова свобода.
Новий шанс.