Кімната 7:15
Розділ 21. Той, хто залишиться
7:22 ранку. Підземна зала. Двері — напіввідчинені. Голос — надто знайомий.
— Один із вас повинен залишитися, — повторив голос. Цього разу він звучав чіткіше. Наче їх не попереджали, а ставили перед фактом.
Аліса зробила крок назад.
— Ні. Ми не підемо окремо. Ми разом пройшли це все. Ми — не самотні.
Голос не реагував. Тільки тиша відповідала.
Рома підійшов ближче до дверей. Подивився всередину. Там — світ. Живий, справжній. Наче вихід із пекла.
— Алісо, — почав він тихо. — Ти повинна йти. Це твій шанс.
Вона заперечно похитала головою.
— Якщо я вийду — а ти залишишся, я знову прокинуся тут. І знову тебе не буде. І я знову шукатиму тебе. Я не витримаю цього ще раз.
— Але якщо залишимося обидвоє — ми застрягнемо тут назавжди.
— І що? Краще разом у пастці, ніж на волі в самотності?
Раптом між ними на підлозі з’явився пісочний годинник. Пісок вже сипався. Вони мали хвилину. Можливо, менше.
— Це вибір, — сказав Рома. — Третя фаза.
Аліса раптом згадала — ту саму мить. Уві сні. Коли вона прокидалась, а його не було. Коли плакала, а голос в голові шепотів: «Це ціна.»
— Я не піду без тебе, — твердо сказала вона. — Я не дозволю системі вирішувати замість нас.
Вона стиснула руку Роми. І тоді годинник… зупинився.
Голос знову з’явився. Але вже не як наказ, а як щось людське.
— Ви порушили умову. Ви вибрали разом.
Двері повністю розчинились. Попереду — не вихід. А нова кімната.
На дверях висів напис:
"Кімната 7:15. Фінал близько."
#2356 в Детектив/Трилер
#1073 в Трилер
Відредаговано: 06.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
