Кімната 7:15
Розділ 17. Вихід є, але не для всіх
7:18 ранку. Кімната 12. Тиша з тріщинами страху.
Двері за їхніми спинами все ще були відчинені. Але звук, який долинав із коридору, був уже ближче. Скрегіт. Як хтось шкрябає по металу або перетягує щось важке.
— Ми не можемо залишатися тут, — сказала Аліса.
— І куди ж нам іти? — Рома подивився на неї. — Ми навіть не знаємо, де ми.
Аліса мовчки підійшла до стіни, де висіла стара дерев’яна рама з порваним полотном. Вона обережно торкнулась її — і тоді щось клацнуло. Внизу відкрилася вузька панель у підлозі.
— Сховано… — прошепотів Рома.
— Шанс, — відповіла вона. — Ми маємо його використати.
Вони спустилися вниз — темним і вологим лазом, що вів під підлогу кімнати. Їхні кроки заглушувалися деревом і пилом. Унизу було тісно, але дихалося легше, ніж нагорі.
— Ти коли-небудь думав, що сни можуть бути пасткою? — раптом спитала Аліса, пробираючись попереду.
— Я думав, що життя — це пастка, — відповів Рома, — поки не зустрів тебе.
Згори знову почулося: «Клац. Клац. Клац.»
— Він у кімнаті, — прошепотіла Аліса.
Раптом тунель перед ними розширився. Вони вийшли у простору порожню залу з табличкою на стіні:
"ВИХІД — лише раз. Обирай, кому йти."
Вогник лампи над табличкою тьмяно блимнув.
Рома подивився на Алісу.
— Що це означає?..
Аліса мовчала. Вперше за весь час вона опустила очі.
— Можливо… хтось із нас має залишитися.
---
#2300 в Детектив/Трилер
#1056 в Трилер
Відредаговано: 06.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
