Кімната 7:15

Розділ 16 . 7:16

7:17 ранку. Кімната 12.

Аліса і Рома мовчали. Їхні погляди були сповнені більше, ніж слова могли б передати. Уперше за довгий час вони не почувалися самотніми в цьому дивному світі.

— Ти теж пам’ятаєш? — обережно спитав він.

— Не все. Але головне — так, — кивнула Аліса. — Я прокидалася знову й знову. І шукала, навіть не знаючи кого. А потім... ти. У записці.

Рома сів на край ліжка.
— Що це за кімната? Чому саме 7:16?

Аліса знизала плечима.
— Я думала, що одна. Але якщо ми тут удвох… Може, це щось більше. Може, ми можемо змінити все.

У кімнаті було тихо. Надто тихо. Ніби світ чекав їхнього рішення. І тоді ледь чутно, з глибини коридору, долинув ще один звук. Скрегіт.

— Ти це чув? — спитала Аліса.

— Так. І він наближається.

Обидва встали. Рома взяв Алісу за руку. Вони більше не боялись. Не як раніше.

— Якщо ми разом — ми дізнаємось правду, — прошепотіла вона.

— Але чи готові ми до неї? — тихо додав він.

У темряві за дверима щось дихало.