Розділ 15 . Записка

Аліса вдивлялась у записку. «Прокинься, Рома».

Вона не знала, хто це написав. Але знала, що це важливо. І найголовніше — це було вперше, коли поруч із нею щось змінилося ще до того, як вона встала з ліжка.

Вона повільно піднялася. Погляд блукав кімнатою — все було так само: ліжко, стіл, дзеркало, зашторене вікно. Але повітря… воно було інакшим. Теплішим. Живішим.

Аліса підійшла до дверей — і вони були… відчинені.

У коридорі горіло світло. Ледь-ледь, мов у лікарні вночі. Вона ступила за поріг.

— Рома?.. — тихо покликала.

Тиша. І потім… звук. Далеко. Немов хтось упустив склянку. Або... впав.

Аліса рушила вперед. Пройшла повз декілька дверей. Усе нагадувало готель або санаторій. Старий, з запахом вогкості та минулих голосів.

Врешті, вона зупинилась перед одними дверима. Там, на табличці, було написано: КІМНАТА 12.

Вона постукала.

— Рома?.. — повторила.

І тоді почула хрипке, перелякане:

— Хто там?..

Її серце стиснулося. Вона знала цей голос. Хоча ніколи його не чула.

— Мене звати Аліса. Я тут… довго. І я… тебе шукала.

Пауза.

— Ти… бачила записку? — спитав голос.

Аліса усміхнулась.

— Так. Прокинься, Рома.

Двері повільно відчинилися. У темряві стояв хлопець — з розкуйовдженим волоссям, темними очима і таким самим поглядом, який колись був у неї.

— Що це за місце? — спитав він.

— Це не сон. Але й не дійсність, — відповіла вона. — Це шанс.

Вони стояли одне навпроти одного — вперше не самі.

І тоді годинник на стіні, десь далеко в коридорі, пробив 7:16.