Кімната 7:15

Розділ 10 . Вимкнене світло

Аліса прокинулася раніше, ніж зазвичай. На годиннику була лише 6:48, але їй чомусь здавалося, що вона спізнилася. В кімнаті було темно. Не тому, що ніч — просто не горіло світло. Вперше.

Вона обережно підвелася з ліжка й помітила, що двері… відчинені. Не привід для радості, а радше для тривоги. Адже зазвичай усе повторювалося — те саме місце, ті самі люди, ті ж самі слова. А тепер — щось пішло інакше.

Замість нового незнайомця на кріслі сиділа вона сама. Точніше — її точна копія. Лице, одяг, погляд. Дзеркало без скла.

— Ти… хто? — прошепотіла Аліса, хоча вже знала відповідь.

— Ти. Я. Ми, — сказала копія, не кліпаючи. — І ми маємо поговорити.

Стіни тремтіли, але не від землетрусу. Від страху. Від правди, яка зависла у повітрі.

— Чому я тут? — спитала Аліса. — Чому щодня нова людина, а я залишаюся?

— Бо ти пам’ятаєш, — сказала копія. — Лише ти. Інші — тіні. Випробування. Вони зникають, коли не проходять.

— А якщо пройде… хто?

— Той, хто зрозуміє тебе краще, ніж ти сама, — відповіла вона. — І тоді двері зникнуть назавжди.

Аліса стояла в тиші. Уперше не хотіла втекти. Хотіла лишитись. Зрозуміти. Пережити.

— А поки що… — промовила копія, розчиняючись у темряві, — далі буде.

Світло знову загорілося. Аліса лишилась одна. На кріслі вже сидів новий незнайомець. Він посміхнувся.

Годинник показував 7:15.

Владислав Витвицький

Подобається

#2294 в Детектив/Трилер
#1050 в Трилер

У тексті є: пробудження, страх, страшні історії

Відредаговано: 06.07.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись