Кімната 7:15
Розділ 8 : Шепіт
Аліса сиділа, вдивляючись у дзеркало. Воно більше не відображало її. Замість знайомих рис — порожнеча, мов гладь темної води. Та варто було їй торкнутись поверхні, як щось прокинулось усередині скла — завирувало, затремтіло.
— Не бійся, — пролунав шепіт.
— Хто ти? — ледь чутно спитала вона.
— Я — твоя пам’ять… те, що ти втратила. Те, що тебе тримає тут.
Перед нею, наче з тіні, почала вимальовуватись постать дитини. Маленька дівчинка з такими ж очима, як у неї. Вона стояла босоніж, тримаючи старого плюшевого ведмедика.
— Це ж… я? — Аліса не могла повірити.
— Ти забула про біль. Забула, як це — втратити. Але поки не згадаєш, не виберешся звідси.
Раптом кімната наповнилася знайомими звуками: голоси батьків, які сваряться, грюкіт дверей, дитячий плач. Усе поверталося. Кожен звук — як удар у серце.
Аліса закрила вуха, але шепіт не припинявся:
— Згадай. Ти мусиш пройти через це, щоб знайти вихід.
Стіни почали тріщати. Дзеркало розсипалось на тисячі уламків, і кожен з них відображав інший спогад.
Аліса дивилась… і вперше не відвернулась.
#2356 в Детектив/Трилер
#1073 в Трилер
Відредаговано: 06.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
