Аліса прокинулася з важким серцем. Те, що вчорашній день був реальним, підтверджували подряпини на долоні — дрібні, але чіткі. Вона підійшла до дзеркала. Воно, як завжди, стояло навпроти дверей. Але сьогодні… здавалося, щось змінилося.
Відображення не зовсім відповідало її рухам. На долі секунди воно спізнювалося — так, ніби хтось інший намагався встигнути за нею. Аліса затамувала подих. Її відображення продовжувало дихати.
— Це сон? — прошепотіла вона.
— Ні, — відповіло відображення. І в ту ж мить розчинилось, мов дим.
Аліса відступила. Підлога знову заскрипіла. Кімната почала змінюватися: ліжко ніби посіріло, вікна стали вужчими, а замість дверей з'явилась цегляна стіна. Вона знову потрапила в нову реальність — але цього разу це не була просто інша людина. Це була вона сама… з іншого боку.
Зі стіни виросло нове дзеркало. На ньому було написано:
«Коли подивишся в себе — побачиш правду. Коли приймеш правду — відкриєш шлях.»
Аліса сіла на підлогу. Їй стало страшно. Але вперше за всі дні — вона не відчувала себе самотньою. Вона відчувала себе важливою.