Кімната 7:15
Розділ 6. Обличчя, що не зникає
Аліса прокинулася раніше. Годинник, як завжди, показував 7:15, але щось було не так. Її очі відкрились самі, ніби тіло більше не хотіло підкорятись сну. Цього разу вона прокинулась не від шуму, не від крику, не від подиху іншого. У кімнаті було тихо. Занадто тихо.
На ліжку поряд лежала дівчина. Її волосся спадало каскадом на подушку, а обличчя здавалося знайомим. Аліса не могла згадати, хто це. Але очі — очі в цієї дівчини були її власними. Точна копія. Вона ніби дивилась на себе зі сторони.
— Хто ти? — прошепотіла Аліса, хоча вже знала відповідь.
Дівчина не ворухнулась. Але щойно Аліса простягнула руку, щоб торкнутись її, копія зникла. Ліжко було порожнє. Знову. А серце калатало так, ніби щойно вибігла марафон.
Вона підійшла до дзеркала. Її відображення затрималось на мить довше, ніж мало б. Немов щось у ньому не хотіло відпускати. Не відображення — погляд.
Аліса втекла з ванної і сховалася під ковдрою. Вперше вона захотіла, щоб день не починався.
Але голос у кімнаті промовив:
— Ти вже бачила її. Тепер все зміниться.
#2305 в Детектив/Трилер
#1057 в Трилер
Відредаговано: 06.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
