Коли Ліна прокинулася сьогодні, вона не одразу зрозуміла, що змінилось. Кімната знову була та сама: біле ліжко, килим із візерунками, двері без ручки. Але щось відчувалося інакше. Легкий вітерець торкався її щоки — хоча вікон тут не було.
Вона встала і підійшла до стіни навпроти ліжка. Там, де вчора була просто сіра штукатурка, тепер з’явилося дзеркало. Воно виглядало старим — покраяне дрібними тріщинами по краях, мов пережило щось більше, ніж просто час. Вона вдивилася у своє відображення — але це була не зовсім вона.
В очах її двійника була туга. Іще щось... страх? Відображення раптом повело бровою. Ліна не рухалася. Серце закалатало. Віддзеркалення зробило крок уперед.
Ліна — назад.
І тут — клац. На підлозі внизу щось засвітилося — цифри: 07:15.
Як завжди. Все починається спочатку. Але з кожним днем усе менш зрозуміло, і страшніше.