ЕМОЦІЙНІ ГОЙДАЛКИ

Закінчивши розмову, я намагалась хвилин п’ять втрамбувати в свої голову щойно почуте. Спершу треба було усвідомити сам факт, потім можливі варіанти подальших дій, а вже в залежності від них прораховувати наслідки. Інакше можна впасти в ідіотичний ступор. Але хіба можливо взагалі передбачити ймовірний розвиток подій? В принципі можна, але чи справді мені це потрібно? А щоб та Сашка сказилася разом зі своїм скаженим весіллям і любим братиком!

- Що ж, ця зустріч нарешті дасть можливість тобі розставити всі крапки над «ї», - вивів мене зі ступору спокійний голос Макса.

Я поволі перевела на нього погляд. Непорушний і самовпевнений як удав. А в мене аж долоні спітніли. Звісно, мені за свої двадцять років двічі випав джекпот у вигляді таких кавалерів, а ці двоє в свою чергу відлюбили вже кого хтіли і скільки хотіли! Чому така несправедливість в житті? А з іншого боку, декому можливо і не випаде на долю зустріти гідну людину, ото вже геть сумно. Але зараз мені що робити? Ось прямо в цю секунду, сидячи біля достобіса гарного хлопця, коли струснуло від думки про те, що побачу іншого? Бувало у вас таке? Хоч сядь та й плач! Але хіба ж допоможе?

Макс мовчки підвівся і подав мені черговий келих п’янкого ігристого напою. Я вдячно взяла його і зробила декілька ковтків. Приємна прохолода розлилась по тілу, але бажаного полегшення не принесла. Я відставила напій. Рятуватись алкоголем точно не варто було, він не вирішить моїх проблем, а остаточно опаскуджувати і так зіпсований вечір не хотілося.

- Певно, в тебе ще ніколи не було такого відстійного святкування, -  спробувала я пожартувати.

- О, всяке бувало, - відмахнувся Макс, - головне, ти як?

- Ще не знаю, - чесно призналася я, - хоча розумію, що нічого надзвичайного не відбулося. Можливо все обернеться на краще.

- Швидше за все, невизначеність завжди висаджує. Принаймні для більшості людей потрібна ясність.

Я кивнула, погоджуючись з його словами. Цікаво, під невизначеністю він мав на увазі наші ймовірні відносини чи мої стосунки з колишнім? Уточнювати бажання не було, єдине, чого справді хотілося, згорнутися клубочком і заснути. І щоб поруч був цей впевнений гарний хлопець. Як друг? Коханець? Просто запасний варіант? Чи все разом узяте? А як буває в нормальних людей? Я не мала відповіді на всі численні питання. Єдиним правильним рішенням і справді було б поспати, а на ранок, можливо, все постане в іншому світлі.

- Я втомилась, вибач, якщо зіпсувала тобі настрій…

- Все норм, я й сам не проти прилягти, то того ж, на сьогодні пригод вистачить, - погодився він, підходячи до шафи і дістаючи постіль та декілька футболок, - щось мені підказує, ти без піжамки, можеш вибрати яка більше подобається.

- Дякую, цього більш, ніж потрібно,- вдячно відказала я, беручи до рук приємну бавовняну одежу, - ще 10 хвилин у ванній, і я майже щаслива.

Стоячи за хвилину під гарячим струменем води, я намагалась не дати волі думкам, адже моє звичне колупання в собі загнало б мене в емоційно депресивну безвихідь. Та й що це б мені дало? Усвідомлення того, що Макс панькається зі мною виключно з цікавості, поки не затягнув до ліжка? Бо нічим особливим втримати його я б не спромоглася. Чи пофантазувати як вести себе в Шурки на весіллі за умови, що Єгорчик приволочить туди свою нову пасію? Ще печальніша перспектива.

Словом, варто було взяти себе в руки і вкотре віддатись плину долі, тому я неквапливо вилізла з ванної і натягла футболку, що приємно пахла моїм новим знайомим. Глипнувши в дзеркало я прискіпливо оглянула своє відображення. Що ж, на мене сумними очима дивилося страшко, геть ніяке без макіяжу, ще й на додачу з розтріпаним волоссям. Якщо зранку Макса поруч не виявиться, нема чому дивуватися. Та нехай вже буде, як буде, рано чи пізно кожна принцеса постає перед своїм принцом такою, якою є від природи. І махнувши на прощання своєму сірому відображенню рукою, я почвалала до вітальні.     

- Ти ж не сильно буяниш уві сні, бо ж мамка через стіну, та і я ще не зовсім оклигав, - донеслося з дивану, як тільки я переступали поріг ледь освітленої кімнати.

- Зазвичай буяню, дотепнику, ще й сильно, та сьогодні зроблю виключення, все через твою слабкість і присягу Гіппократа.

- А ти в курсі, між іншим, що то не його слова, - продовжував він, підсовуючись разом з подушкою ближче, коли я прилягла поруч, - оригінальний текст давно було змінено.

- Аякже, розумнику, все ж то ти знаєш, сам чому до медичного не подався, виду крові боїшся? – я бачила, як танцювали в його очах відблиски тьмяного світла від ялинкових вогників.

- Та ні, не в крові справа, не хотів йти до батьківських стопах, і не пожалкував про зроблений вибір. А може просто не моє, а можливо я надто легковажний для цієї професії.

- Або просто хочеш таким здаватися, - прикинула я вже з заплющеними очима.

Макс, здається, ще просторікував про покликання, здібності та натхнення до обраного професійного шляху, але чи то себе мав на увазі чи мене, я вже не розібрала, оскільки від всього пережитого за день відключись миттю, поринувши у міцний сон, який є таким особливо солодким на світанні. Хоча моє пробудження виявилось ще приємнішим.

Я не відразу второпала, що відбувається. Ще не до кінця відійшовши від залишків дрімоти, мені спершу здалося наче хтось ніжно доторкався до мене пером. Спершу подумала, що можливо я і досі сплю, але відчуття ставали виразнішими: теплі подихи біля вуха, легкі поцілунки, повільні і неспішні рухи вздовж мого тіла.