НОВОРІЧНЕ ПОБАЧЕННЯ

Наближалось свято Нового року. Час, який невимовно радує, коли ти задоволений життям, і несказанно дратує, якщо воно геть не клеїться. Бо всі оті вогники, смаколики, яскраві подарункові обгортки, солодкаві мелодії, щирі і не дуже посмішки або додають тобі ще більше втіхи, якщо ти на позитиві, або ж відбирають останню відраду, якщо ти не в гуморі. Що ж, з цими протилежними життєвими ситуаціями все зрозуміло. А от коли ти в зависнутому стані, ні в тих ні в сих, це просто час для переключення уваги з одноманітного на банальне. З таким невизначеним настроєм я і очікувала зустріти прийдешнє. Та як завжди, життя внесло свої корективи. Недарма мудрі люди кажуть: хочеш розсмішити Бога, розкажи йому свої плани.

Ми спершу домовились з Олесею піти з трьома дівчатами з групи на нічну дискотеку. Був недалечко від нашого гуртожитку, що знаходився біля центру міста, досить непоганий нічний диско бар. Ми декілька разів добряче там відтягнулись з подругами. Замовляли собі пару пляшок слабоалкогольної бурди типу Бренді коли чи Джин тоніку і витанцьовували на танцмайданчику весь свій сказ до закриття закладу. І навіть якщо і вв’язувався якийсь небажаний кавалер до однієї з нас під кінець гулянки, ми гуртом його легко відлякували. А якщо чіплялася до нас група хлопів, ще й на підпитку, ми миттю зникали з радарів, оскільки йти до гуртожитку швидким кроком було не більше п’яти хвилин.

А як же родина, можете одразу запротестувати ви, це ж все таки сімейне свято, а не оте хмільне неподобство, що діється в неоново тютюновій пелені середньостатистичного нічного клубу. Та коли тобі двадцять, зустрічати Новий рік з батьками це ніби передчасний вирок, що безжально клеймить тебе тавром старої діви, адже навіть Бріджит Джонс прийшла до цього після тридцяти. Тому ідею роз’їхатись на зимові канікули по домівках ми відкинули відразу, як сміховинно ганебну.

І от коли ми вже відібрали для цієї місії підходящих дівчат, бо ж водились ми не з усіма підряд, мені зателефонував Макс. Він і до того декілька разів виходив на зв'язок, проте це було швидше для ввічливості – то повідомляв про виписку з лікарні, то про тимчасове проживання у батька на перших порах. Взагалі у мене навіть прослизнула думка, що він використовував тимчасові проблеми зі здоров’ям для поступового віддалення, і почувалась я від того дещо розчаровано. Тому той дзвінок застав мене зненацька.

- Привіт,- пролунало нахабно хриплувато, - як життя, ти там ще від рук не зовсім відбилася?

- І тобі привіт, - відповіла я, намагаючись не виказували здивування його увагою, - по голосу чую, що ти оклигав.

- О так, хоча мені здається я ще раніше б прийшов у норму, не доведись мені відбиватись від усіх родичів, які невідь звідки раптово на мене напосілись, на я зараз не про те, пам’ятаєш, ти ще дещо мені винна?

- Ну я б по іншому це назвала, а то вже прямо і винна!

- Суті це не міняє, і нагода достойна є, зустрінемо Новий рік разом.

Він так це вимовив, що я не зрозуміла, це було питання, пропозиція чи вже прийняте рішення. І в сенсі разом? Де? З ким? Як? Стільки було запитань, і як поставити їх всіх йому так, щоб не виглядати при цьому переляканим дівчиськом? Леська жестами показувала мені погоджуватись, а коли я невизначено стенула плечима, всунула мені під носа кулака. Та і він не вгавав:

- Це ти зараз підшуковуєш причини для відмазки чи від перспективи проведеного разом часу слів від радості підібрати не можеш?

- Ні те ні інше, мій самовпевнений друже, просто вже намітила з подругами деякі плани…

- Я думаю, вони зрозуміють, погоджуйся, інакше заженеш мене відмовою в затяжний депресивний стан, а враховуючи нещодавно пережиті оперативні втручання…

- Добре-добре, - перебила я його довжелезну тираду, одночасно відвертаючись від Олесі, що все підслуховувала і корчила гримаси від кожної почутої фрази, - думаю, з ними я домовлюся, але де і з ким ми святкуватимемо? Що мені для цього буде потрібно?

- Залиш все мені і нічим не переймайся, з тебе потрібна лише присутність.

- Гаразд, - погодилась я, - ясно, що нічого не ясно, але якось вже буде, до зв’язку.

Я відставила телефон і повернулась до Олесі, кажучи:

- Та вгамуйся вже ти! І так голова обертом! Хотілося б вірити, що я розумію, що роблю!

- Все правильно робиш, - взялась переконувати мене вона, - життя і складається зі спроб, інколи вдалих, часом ні, але застигнути і не рухатись – то вже все, кінець всьому, повір, я знаю, що кажу!

- Добре, Лесько, я піду, але як все таки у мене з ним не склеїться, ти в свою чергу на побачення з ним підеш?

- Наташко, щось у ньому звісно є, але це якийсь нездоровий трикутник виходить. Спершу ти з ним типу мутиш, потім мені пропонуєш. А раптом він зі мною зустрічатиметься просто щоб тебе зайвий раз побачити, він же спершу на тебе запав! Збочення якесь!

- Та в нас же з ним домовленість, я на два побачення з ним іду, а потім він з тобою на одне, і якщо мені не зраджує пам'ять, ти на це погодилась будучи в тверезому розумі!

- Ну на один раз мене точно вистачить, але далі то вже вибачай! І так мене в новорічну ніч саму лишаєш, а як загуляю?

- По-перше, не саму, а з досить непоганими дівчатами! Ну а стосовно загуляти, то ти це і при мені дуже вдало зробити можеш, чого тільки вартий твій нещодавній знайомий Анатолій!