ПЕРЕЛОМНІ МОМЕНТИ

Хоча до навчання я ставилась відповідально відколи себе пам'ятаю, тобто практично з підготовчої групи дитсадка, проте саме останній курс медучилища висотав з мене чи не всі соки. Гадаю, причиною цього були не викладачі чи навчальна програма, а мої амбітність та комплекс відмінниці. Сьогодні я лише скептично посміхаюся, згадуючи свої титанічні спроби вигризти граніт науки до крихти. Адже всього повинно бути в міру - і навіть жаги до знань. 

Пригадую, як колись чи то в 5 чи 6 класі старшокласники регулярно лякали нас дівчиною з іншої школи, яка по незрозумілим для нас причинам зазнала раптового психічного розладу. Вона і з дитинства була неговіркою та замкненою, а з початком статевого дозрівання ці її особливості почали набувати настільки дивних асоціальних форм, що батьки змушені були перевести її на домашнє навчання. Які тільки плітки не поширювались серед підлітків про причини її хвороби. Однак найпопулярнішою версією була наступна - дівча вивчило всі математичні формули і від того злетіло з котушок. Так і я часом тоді відчувала, що знаходжусь на крок від розпачливого стану тієї бідолашної. 

Олеся спершу лише дивно поглядала в мій бік, поки я читала, нотувала, зубрила чи дискутувала сама з собою. І навіть коли до нас забігала Ірка чи то з пляшкою вина чи просто з пропозицією гайнути в кіно чи ще кудись, та лише кивала на мене, кажучи:  

- Я б і пішла, та що ти з нею зробиш, вже синя вся від того учіння і заради чого? Ніби з дипломом їй мають видати мільйон доларів чи цілого арабського шейха!  

- Я хочу і буду найкращою в групі! - вперто відзивалася я, не відриваючи носа від книг і конспектів. 

- Та ти вже й так найрозумніша з усіх! Правда, і найстрашніша також! Ти синці під своїми очима бачила? І сіра вся, ніби мара з потойбіччя! 

- Добре-добре, - інколи здавалась я, - дайте мені ще пів годинки і я з вами. Але зараз посидьте тихо, ну будь ласка, хіба я так часто вас про щось прошу! 

Дівчата здавалися, проходила година, інколи і друга, тоді вони йшли і насильно відтягували мене від підручників. Зате наступного дня на парах наставав мій зірковий час. Лише не думайте, що я, ніби вискочка, весь час викрикувала, перебиваючи навіть викладачів. Ні, я спокійно сиділа з легка зарозумілим виразом обличчя, приблизно такий був би у сивочолого доктора всіляких наук, що волею випадку змушений був вислуховувати наївні запитання у дитячому садочку. І коли доведена до відчаю поверхневими знаннями студентів викладачка зверталася по відповідь до мене я, не поспішаючи і не перенапружуючись, починала відповідати розлого і дохідливо водночас. Одногрупники здивовано переглядались, викладачка ледь стримувала щиру сльозу педагогічного екстазу, а Олеся з Ірою сумно зітхали. Та одного дня їм увірвався терпець. 

- Слухай, Наташко, - звісно, цю розмову почала Леся, на правах найближчої подруги, - ти цим збоченим зубрінням і образом ідеальної цнотливої відмінниці намагаєшся замінити  задоволення від сексу? 

- Що? - мені аж букви перед очима затанцювали від її дикого припущення. 

- А як тоді пояснити це твоє нездорове прагнення все про все знати? - додала Іра, з острахом спостерігаючи гору книг на моєму ліжку. 

- Ви ж знаєте, я йду на червоний диплом, одна з чотирьох у групі... 

- Так, - провадила Олеся, присідаючи поруч, - і ті троє разом узяті не витримують з тобою конкуренції, що ти хочеш цим довести? І кому ти доводиш? А головне - для чого? 

- Нічого я нікому не доводжу! Мені просто подобається бути розумною, от і все! 

- Та це вже занадто! Ти хоч помічаєш, що відбувається довкола тебе? Якби ми з Іркою провалились раптом під землю, ти б навіть за тиждень не помітила нашу відсутність! 

- Не перебільшуй! - я і не думала здавати своїх позицій. 

- Ти хоч чула, що вона розписуватись збирається наступного місяця? - Олеся свердлила мене невблаганними блакитними очима. 

- Хто? Іра? Не зовсім, знаєш, вдалий жарт, - і я повернулась до Іри на підтвердження своїх слів, однак та лише стверджувально кивнула головою. 

- Чекайте, - я намагалася пригадати, про що вони розмовляли між собою останнім часом, і чи розмовляли при мені взагалі, і на свій превеликий сором, нічого пригадати не могла. 

- І ще, - провадила Леся далі, - я з хлопцем познайомилася нещодавно, і нехай це ще нічого не означає, однак дала йому свій номер телефону і ми вже розмовляли двічі. 

- Ого, - вирвалось в мене щире зачудування, - це ж ніби вперше після... 

- Саме так, Наташко, тільки якби ж справа стосувалася лише нас. Ти навіть свого супермена ігнорувати почала, цікаво лише, чи свідомо ти все це робиш? 

Єгор. Так, зустрічі наші були нечастими, телефонні розмови короткими. Якось ми дійшли до того, що особливо і розмовляти нам не було про що. Або ми просто не бажали цього. Я вже починала думати, що закохалась в створений своєї фантазією образ, а не в конкретну людину. А якщо і в нього виникали схожі сумніви? І створений ним дівочий образ йшов в резонанс з реальною мною? 

Я рефлекторно відсунула книгу і потупила погляд. Олеся, як завжди, потрапила в саму больову точку. Я ховалася серед наукових термінів і понять, щоб не помічати реального стану речей навколо. Я схудла, змарніла, стала дратівливою і байдужою до оточуючих.  

- Тобі терміново треба завести коханця, нового, - підвела підсумок розмови Ірка, хлопаючи мене по плечі. 

- Або коханку, - додала Олеся, посміхаючись, - та все що завгодно, лиш би не наркотики і це дурне зубріння!  

- Гаразд, зробимо так, - вирішила я піти на компроміс, - від ідеї червоного диплому я все одно не відмовлюся, забагато сил я для цього доклала, проте, якщо бачитимете, що мене занадто вже заносить в тенета інтелектуального мороку, то дозволяю привести мене до тями будь-якими гуманними методами, домовились? 

Дівчата погодились і дійсно декілька разів довели нашу домовленість на ділі. Було таке, що ховали підручники, виключали світло, обливали мене склянкою холодної види і навіть огрівали лінійкою по плечах. А ще погрожували спалити журнал всієї групи, щоправда, до цього справа не дійшла. А я поступово заспокоїлась і перестала доводити всім і вся, що сама розумна.