ЧИМ ДАЛІ В ЛІС…

Ранок зустрів мене неприємною прохолодою, жахливим головним болем та жмутком суперечливих роздумів. Коли я розплющила очі, то виявила, що знаходжусь в палатці одна, проте хтось дбайливо накрив мене шорсткою ковдрою. Мені не хотілося виходити зовні і зустрічатися з будь-ким, а особливо з НИМ. За що на мою голову нові випробування? І сіпонув мене нечистий пхатися на цю риболовлю! Кого чи що я намагалася зловити? Бо виходило на те, що на гачку опинилася саме я, і винних у цьому, крім мене самої, не було.

Хід моїх невеселих роздумів перервав Звір, раптово заглянувши в напівтемряву брезентового прихистку:

- Прокинулася? Це добре, бери, - і він тицьнув мені кухля гарячого чаю, - саме те, що треба після доброї гулянки! Я знаю, що кажу!

Я слухняно взяла мутний аж густуватий напій і жадно сьорбнула, ніби то була яка чудодійна мікстура, здатна полегшити мої фізичні та душевні поневіряння. Мене роздирали суперечливі емоції – мені було незручно і навіть соромно через вчорашнє, я сердилася на Єгора, який з такою легкістю збив мене з пантелику, на Шурку, яка дбала виключно про своє життя, а ще більше на себе, що виявилася такою безхребетною.

Спустошивши спересердя чашку, я твердо вирішила про все забути, ніби то був лише химерний сон. Просто прикинуся дурепою, яка нічого не пам’ятає після вжитого, і тягнутиму надалі своє розмірене одноманітне життя, раз так судилося.

- Наташка, ти жива тут? – це вже Сашка впхала своє щасливе обличчя до палатки, - виходь давай, скупаємося, поснідаємо, бо скоро вже додому поїдемо, ну, давай!

- Не піду я нікуди! І не хочу я нічого! – майже сердито випалила я, краще й справді звідси не потикатися, так і можливих проблем уникнути можна. 

- Ну чого ти? Образилася? Ну пробач! – вона склала благально долоні, кліпаючи своїми великими очима і ледь стримуючи задоволену посмішку.

- Сашка, ти тут ні до чого, - майже щиро говорила я, - я й справді не маю бажання зайвий раз поворухнутися, просто чимшвидше хочу додому, не для мене такі відпочинки... І як це ти від свого Костика відліпилася, що я маю невимовне щастя тебе нарешті бачити?

- Вони з Єгором на село подалися, - байдуже махнула вона кудись позад себе, - сказали, справи в них там, за годину-дві повернуться.

Ця новина змусила мене підвестися на ноги. Що ж, вихід з укриття мав бути майже безболісним. Спершись на Шурку, я повільно вилізла на світ божий. Добре, що мало кого зацікавила моя поява. Лише Звір кинув на нас швидкий погляд, як ми спускалися до озера змити сліди нічних пригод. Я заставила себе з’їсти шматочок хліба та випити трохи води.

- Шурка, - звернулася я до подруги після нехитрого сніданку, - маю прохання, тільки ніяких запитань, - застережливо я підняла руку вгору.

- Ну, - насторожилась вона, - кажи, я й так твоя боржниця.

- Не відходь від мене сьогодні, поки не дістанемося додому, ні під яким приводом, чуєш?

- Добре, - хитнула вона світлою голівкою, - а що сталося?

- Нічого особливого, і я просила без запитань, - нагадала я.

Вона ще раз стверджувально кивнула і, незважаючи на власну непосидючість та допитливість, слова таки дотримала. Коли хлопці повернулися з сільських промислів, я намагалася не зустрічатися з Єгором очима, вдаючи постійну зайнятість. І він, здавалося, також особливо не переймався моєю присутністю. А що ж я хотіла? У нього таких пригод, як вчорашня, могло бути по декілька за один вечір. Було б йому чим забивати собі голову! Проте, коли ми вже їхали додому, і я спокійно дрімала позаду на плечі Олександри, він звернувся до мене, ніби між іншим, дивлячись на дорогу поперед себе:

- Мала, твої ж скоро від’їдуть на декілька днів, приймеш в гості на один вечерок?

Я здивовано кліпнула, судомно обмірковуючи почуте. Тієї ж митті на мене допитливо глянули спершу Шурка, а потім і Костя, що сидів попереду.

- З усім тим диким кодлом? – намагалася уявити я собі цю божевільну картину, як ті бісові діти, блюючи та волаючи, розносять в пух і прах нашу квартиру.

- Звісно, що ні, - якось навіть по доброму посміхнувся він, все ще дивлячись на дорогу, проте я добре бачила вираз його обличчя в дзеркало заднього виду, - лише свої.

Я не хотіла уточнювати, кого саме він мав на увазі. Ясно, що не лише нас чотирьох, бо дуже вже якось пафосно це б виглядало. Однак не міг він притягти до мене і цілий натовп, тим паче, що вже був знайомий з моєю розбитною мамцьою – проштрафся він, вона б і з-під землі його виколупала, і Єгор, як кмітливий хлопець, не міг цього не розуміти. Я лише злегка смикнула плечем і мовила безбарвним голосом, ніби мова йшла геть не про мене і моє житло:

- Та будь ласка, лише без особливого ґвалту, бо таких милих сусідів маю, що можуть всі екстрені служби повикликати! І це я вже про стару Вакариху мовчу, що на першому поверсі живе, відьму ту їдючу, бо та прокляне й не скривиться, ще й сіллю меже очі сипонути може!

- Оце екстрим, - посміхнувся Костя, підморгуючи товаришу, - ну ми дорослі хлопчики, вмієм тихо і без палива.

В їхніх уміннях я не сумнівалася. А про свої і думати не хотіла, тому вискочила з авто ще за квартал від свого будинку, мотивуючи свою втечу тим, що терміново маю забігти в одне місце. А оскільки поруч була лише пошта, то туди я і ввалилася, розгублено озираючись навкруги. І щоб не виглядати цілковитою дурепою в очах товстенької тітки, яка підвела на мене безбарвні очі, відірвавшись від яскравого журналу, замовила міжміський дзвінок, вирішивши за нагоди побазікати з Олесею.

- Привіт, Наташко, - долинув її радісний голос звіддаля, - як там твої справи? Спокусила нарешті свого екса? Можна привітати тебе в клубі справжніх жінок?

- Не все так просто, - видихнула я, - він виявився цілковитим придурком, я б шкодувала про це все своє життя.

- Звучить, ніби виправдовуєшся, - тараторила вона далі, ну да, їй то легко говорити, таких проблем, кому б віддатися, у неї ніколи не було, - то приїзди до нас, ми тобі достойного кавалера знайдемо!