У ВИР З ГОЛОВОЮ

Наступного дня я спала до обіду. Був вихідний, і батьки подалися на контрольну закупівлю перед поїздкою на море ще з самого ранку. Це було чудово – виховна бесіда про можливі наслідки моєї непристойної поведінки відкладалася на невизначений термін. Я мала вдосталь часу, щоб виспатись та набратися сил, однак буремні марення, які стрімко миготіли перед моїми запаленими повіками, не принесли мені такого бажаного відпочинку. До того ж, до моєї затьмареної свідомості вперто почав проривався дратівливий набридливий дзенькіт. Я натягнула подушку на голову, сподіваючись, що це брязкотюче непорозуміння минеться, однак воно повторювалося з дразливою монотонністю. Сердито підхопившись на ноги, я ринула на джерело цього звуку. Стаціонарний телефон, здавалося, аж розпирало від чиєїсь затятості.

- Ну, - відповіла я сиплим голосом, хоч з язика були готові зірватися зовсім інші слова.

- Наташка, ну ти даєш, скільки можна вилежуватися? – захекано тараторила у слухавку Сашка. Об’явилася нарешті, чи не запізно? І голос такий щасливий, певно, все в неї склалося, не те, що в інших. І хоч я по природі своїй не заздрісна натура, ну майже, однак тоді мені було трохи образливо.

- Погано почуваюся, - пробурмотіла я, і це було таки правдою, - сподіваюся, в тебе краще склався вечір і саме тому ти зараз така щаслива?

- О, Наташко, ти собі навіть і не уявляєш, як все було! – весело щебетала Шурка, ну чому ж, приблизно уявляю – діаметрально протилежно , ніж у мене! – Та я тобі не з цього приводу телефоную, - раптово переключила вона тему розмови.

- А що сталося? – байдуже поцікавилась я, адже мене те геть не зачіпало.

- Швидко збирайся, ми їдемо на озеро рибалити! З ночівлею! І не забудь купальника! – все так же життєрадісно лунало зі слухавки.

- Куди-куди? – перепитала я, остаточно прокидаючись, - хто це – ми? І про що ти говориш – які з нас з тобою рибалки? До того ж, мене мої з дому в продмаг тепер не випустять, не те що кудись на озеро! Їдь собі та розважайся! З мене вже вистачить цих так званих розваг! – я не хотіла уточнювати яких саме, бо геть не мала чим похизуватися перед подругою.

- Та ні, твої якраз в курсі, і навіть сама мама дозволила, - не відступалася Сашка, - та по тебе заїдуть з хвилини на хвилину, досить балакати, швидко скидай все необхідне в рюкзак і на вихід!

- Та не хочу я нікуди їхати! Не відомо з ким, куди і головне – навіщо!

- Наташко, сонечко, ну заради мене! Там Костик буде, а у нас із ним, як ти розумієш, ну… все вчора як по маслу пішло, і мені твоя підтримка зараз необхідна, як ніколи! Ну ще хоч один разочок!

Ну все тепер ясно, хто, куди і для чого їде. Зграя хлопців прямує за місто зависнути на природі, пафосно називаючи це рибалкою, хоча до риби справа доходить рідко. Затарені випивкою на будь-який градус, а також цигарками і зіллям, харчами, палатками й  декількома вудками про людське око, місцеві козаки мали намір відірватися на повну, псуючи довірливих дівчат, що зопалу підвернуться під руку та наганяючи страху на оточуючі села. От лише до чого тут я?

Хід моїх думок сполохав брязкіт дверного дзвінка. Я автоматично кинула слухавку і почалапала до дверей, намагаючись вкласти в голову все щойно почуте.

- Мала, ну ти довго там? – почула я нетерпляче звернення ще то того, як двері повністю прочинилися, - слоненята звісно милі, та трохи не пасуватимуть до обстановки.

Я миттю второпала про що він. Я стояла в своїй улюбленій куценькій домашній нічній сорочці з усміхненими рожевими слониками, що згодилися б для носіння зразковими вихованками інституту благородних дівиць. Не такі вбрання звикли бачити круті двадцятилітні хлопці, швидше криваво-червоні пеньюари чи вишукані чорні кружева, якими так багатий гардероб моєї Олесі, та мені до душі були саме такі наївно дитячі принти. Відступати було вже запізно, а шарітися – безглуздо, тому я лише стенула плечима і відповіла тихо, проте вперто:

- Настрою нема нікуди потикатися, провести день зі слоненятами куди приємніше!  

Він, певно, і очікував почути щось подібне, хіба ж від пришелепуватих чекають логічних вчинків? Тому, кивнувши, просто зайшов до квартири, прикривши двері й опинившись прямо перед моїм носом:

- Я зачекаю, чи допомогти? – мені здалося я почула двоякий натяк під тим «допомогти».

- Ото вже затяте! – майже сердито мовила я, проте відступила про всяк випадок на безпечну відстань, - що я робитиму там, хіба жаб лякатиму? До того ж предки ще за вчорашнє не вичитали, а ти мені пропонуєш нових гріхів набратися?

- Предками не переймайся, зустрів їх в центрі сьогодні, коли з пацанами скуплялися, з ними домовлено все, так що давай чим швидше, я внизу зачекаю, тільки ти ж дивися мені, мала, щоб я вже вдруге сюди не підіймався…

Мені так і кортіло подражнити його, перепитавши «А то що буде?», однак інстинкт самозбереження виявився сильнішим за дурнувату впертість, тому я лише ствердно кивнула головою і подалася до своєї кімнати відшуковувати необхідне. Мені здалося, пакування речей зайняло в мене не більше 5 хвилин, однак коли я виходила надвір, то ледь не зіштовхнулася з Єгором у проході під’їзду, цікаво, це він там весь час очікував чи вже намірився знову до мене йти, силоміць із квартири виводити?

- Добре, Наташко, ти виходить не геть безнадійна, - сказав він тихо не то собі, не то мені, пропускаючи мене вперед себе.

- Ого! – тут же відізвалася я, - ти навіть ім’я моє знаєш, дивно, я думала, у тебе всі «малі», щоб зайвий раз мізки не напружувати!

Він нічого не відповів, лише кинув на мене короткий багатозначний погляд, якого виявилось цілком досить, щоб я слухняно вклалася на заднє сидіння авто, добре, що переднє було вже зайняте Костиком. За дві хвилини ми заїхали ще по Сашку і, приєднавшись незабаром ще до трійки автівок, дружною вервечкою покинули містечко.   

Їхати було хвилин 40. Наскільки я зрозуміла, нас мало бути близько двадцяти чоловік. І з них лише декілька дівчат. Це, чесно кажучи, мене непокоїло. Ну добре, Шурка у відносній безпеці, а я? Хіба потім ще хтось підтягнеться, проте, якби не склалося, головне на налягати на алкоголь, бо знаючи свій підірваний норов, я могла вскочити в халепу.