НЕ ТАК СТАЛОСЬ ЯК ГАДАЛОСЬ

Звісно, кидатися на шию своєму екс кавалеру я не збиралася, однак не помітити себе теж дозволити не могла. Тому жестом показала Шурці столик, за який нам потрібно було всістися, щоб бути у полі зору діджеїв і не тільки. І навіть той факт, що за тим столом вже мостилося кілька малоліток, мене не зупинив. Прихопивши біля стійки пляшку шампанського, я впевнено рушила до місця бажаної дислокації:

- Так, гноми, - звернулася я до отетерілих хлопчаків років 14, які дивакувато витріщились на наше нахабне вторгнення, - даю 20 хвилин, щоб висмоктати своє пиво і красиво загубитися в клубах цього ароматного сизого диму!

- Ти занадто добра, Наташко, - через весь стіл горланила Сашка, вкладаючись навпроти, - цим вистачить і 10 хвилин!

- Та нехай вже, - відмахнулась я діловито, ніби й справді від мене тут щось залежало, - я сьогодні у гарному настрої!

Хлопчаки заводитись з нами не стали, розуміючи, певно, що до нас от-от підсяде ще чималенько старшого за них люду.  Я намагалася бути природньою, невимушено ковзаючи поглядом навкруги і неспішно смакуючи іскристий напій. Шура, хоч я й бачила, як їй кортить взяти бика за роги без цих удаваних дамських хитрощів, терпляче цідила шампанське, повсякчас зиркаючи кудись поверх моєї голови.

- Ого, глянь, хто тут у нас! – заскрипів осатанілий від алкоголю голос над моїм вухом, - які шикарні кралі і без охорони! Потремся в танці, кицюні, чи відразу до кореша на хату?

Ми роздратовано зиркнули на джерело цього пафосного спічу. Так і є, наші колишні однокласники, чистокровні босяки, Глек та Лапоть, які протягом дев’яти років нашого спільного навчання в школі ледве спромоглися вичавити з себе хоч по звуку, і то по наполегливій вимозі когось із вчителів. А зараз ці безталанні уявили себе королями вечірки, які можуть задиратися до кого заманеться або ж до перших стусанів, це вже як карта випаде.

- Гуляйте, хлопці, поки не луплені, - поблажливо відповіла Саша, - кажу, як своїм, щоб потім не було образ!

- Ого, яка ділова! – довготелесий Глек вже мостився поруч неї, кривлячи масні губи, - чуєш, Лапоть, а чого це місцеві дівки, як тільки покрутяться місяць-два у місті, стають відразу такими крутими, ніби не з цього самого болота вилізли?

- Слухай сюди, телепню, - мені вже вривався терпець, не вистачало, щоб через оцих двох наші з Шуркою плани зірвалися, - болото в тебе в голові, якби ж ти підійшло одне з другим як людина, а не слинило тут і не корчило з себе невідомо що, то й розмова була б іншою, а так, бувайте здорові й розчісуйте брові!

Та розбурхані зеленим змієм та гормонами хлопці так просто здаватися не хотіли. Лапоть не зводив затуманених очей з гарненьких оголених ніжок Шури, а Глек, злостиво хмикнувши, закинув руку мені на плечі, про що, правда, відразу пожалкував, оскільки я різко скинула її і горе залицяльник, не втримавшись на стільці, гучно бахнувся на підлогу.  І понеслося…

Не встигли ми дійти до тями, як наших раптово озвірілих однокласників, що готові були кинутися на нас з кулаками, технічно вхопили по-під руки і виволокли зовні дві кремезні постаті. Що ж, Шурці однозначно пощастило, бо нашими рятівниками були, звісно, її брат (бо хто ж рідну сестру на поталу залишить) з тим самим Костиком, яким марила моя подруга вже добрих півроку. І хоч я була страшенно зла на Лаптя з Глеком, проте мені стало їх навіть шкода – хоч би їм кістки не переламали ці двоє, тому вхопивши Сашку, я попхалася за ними надвір.

- Хлопці, зачекайте, - наздогнали ми їх вже за малоосвіченим рогом будівлі, -  знаю, ці одоробла трохи поплуталися, та вони ж не злостиві зовсім, ще зі школи пам’ятаю, може, їм і виховної бесіди вистачить, без рукоприкладства?

Єгор злегка телепнув розгубленим Глеком, що чухав забите місце, і повільно перепитав:

- Це оцим бесіди вистачить? Мала, ніяк не второпаю, це ти така великодушна чи безтолкова, як ті, кого вже рятуєш, хоч дві хвилини тому ледь не вбила!

- То був нещасний випадок, це по-перше, - підступилася я ближче до свого співрозмовника, краєм ока спостерігаючи як Сашка помалу відтягує Костика від Лаптя, а наші горе однокласники, у свою чергу, дрібними кроками задкують кудись у темінь, - а по-друге, знаєш, з людьми можна по-різному порозумітися, не лише б’ючи їх чи тягаючи по підворіттях, і це я зараз не тільки про хлопців, які не відповідають міркам вашої нікому не потрібної крутизни!

- Ого! То може покажеш мені, темному, як це, порозумітися? – він наступав все ближче, а інші дійові особи цієї пригоди якось одночасно непомітно розчинилися (ну Шурка, все це заради тебе і можливості вивести твого любого кавалера зі ступору).

Від нього аж віяло чимось таким потужним і майже фізично відчутним, що, будь я при клепці, тікала б і не оглядалася, але то ж я, тому демонстративно склавши руки на грудях, відповіла з удаваною посмішкою, подумки складаючи черговий безглуздий план:

- Та ну тебе, тут непочатий край роботи, хоча, - я навмисне потягла паузу, все так же дурнувато посміхаючись, - знаєш, дещо можна і спробувати!

Він, здавалося, не чекав поступки з мого боку, бо на мить завмер, а потім, прожогом опинившись на відстані кількох сантиметрів, прошепотів, обдаючи моє обличчя гарячим повітрям, яке не так зігріло, як обпекло:

- Давно б тобі так, навіщо було морозитися?

Я відринула, ніби вжалена, оскільки ще б мить і його руки замкнулися б на мені гнучким ланцюгом:

- Тихіше, хлопче, - я щосили намагалася не передати голосом нервову дрож, що притьмом ринула від хребта до п’ят, - ми з тобою підемо зараз до гурту і просто потанцюємо, як люди виду Homo sapiens, і то за умови, що твої фанатки на прив’язі будуть, бо бойових дій з мене на сьогодні вистачить!

- Ти з мене зараз приколюєшся? – він стояв ні в тих, ні в сих, свердлячи мене палаючими очами, і я вже не розуміла чітко, якого бажання там було більше – повалити мене тут же на траву чи просто придушити?

- Ні, красунчику, - бо треба було ж якось підсолодити пілюлю, - навіть звірі перед спаруванням один до одного принюхуються, не знаю, як ти, та я вважаю себе вищою ланкою в ієрархії ссавців!