ПЕРЕДМОВА

Всі збіги з іменами та прізвищами реальних людей є випадковими

Вітаю, шановне панство (чи до якого там суспільного прошарку ви самі себе відносите – пролетаріату або інтелігенції, це не принципово, адже я все одно втішаюся вашою до себе увагою)! Звати мене Наталя – як бачите, з вибором ім’я мої батьки довго не морочилися, адже запитай першого-ліпшого бусурмана, яке в нас найпопулярніше жіноче ім’я – він беззаперечно назве моє. І хоч зараз я Наталія Олексіївна, шанована і авторитетна леді (а іноді навіть і авторитарна, якщо вірити моєму чоловікові), що має у своєму розпорядженні кілька десятків підлеглих, та була я такою, звісно, не завжди. А якщо ще точніше – то майже ніколи, оскільки маю досить веселий та розбитний норов, а такими якостями хіба володіють дійсно авторитарні люди?

Ви, любий читачу, можете легко собі мене уявити – невисока, середньої статури, з темно русим, ще досить густим волоссям, миловидна (от чесно, оточуючі не могли б так довго переконувати мене у зворотному) леді у самий розквіт своїх сил та краси. Так, я цілком вписуюся в узагальнений портрет середньостатистичної українки, що вдало маневрує між професійною самореалізацією та намаганням підтримувати м’яке тепле полум’я у сімейному вогнищі. І хоча я не можу похвалитися ні підкоренням Евересту (чи хоча б Говерли поки що), ні переходом вбрід бурливих повноводих річок, ні навіть врятованими від жахливої пожежі кошенятами, проте подвиг мій, як очевидно і ваш, полягає в щоденній кропіткій праці на користь ближньому, в почесній місії дружини й матері, у щирій відданості своїй Вітчизні та вдячності Творцю за своє існування.

Так от, тепер, коли ми переконалися, що перебуваємо на одній хвилі, і розуміємо, та що там, майже знаємо один одного, хочу переповісти вам декілька історій, що трапилися зі мною протягом одного з самих неоднозначних, а заразом і щасливих етапів свого життя. Чому саме цей період постане перед вами, а ніякий не інший, могли б ви мене запитати? Що ж, відповім щиро, роблю це насамперед заради себе самої, знаєте, оце ніби я спринтер і, оббігши бігове коло декілька разів підряд, маю непереборне бажання знову поглянути на старт і пригадати себе в той момент: власні мрії, плани, страхи і сумніви. А потім знову придивитися до себе теперішньої – чи відчутна різниця і в чому саме? Як і наскільки все довкола змінилося? Чи всі відчайдухи, що зопалу стартували тоді разом зі мною, добігли до фінішу живими й здоровими? А хто приєднався до ошалілої когорти у самому процесі?  

В оповіді моїй вистачатиме всього, повірте, тому, може трохи і самовпевнено, та вважаю, що і кожен з вас знайде в ній щось своє, особливе, таке, що відізветься в серці приємним спогадом, солодким щемом або й меланхолійною тугою. І почнемо ми, звісно, зі знайомства з головними дійовими особами, ото ж, погнали