Підказка з минулого

Глава 9

Олена сиділа у сирому та похмурому підвалі, відчуваючи, як темрява обтискає кожну клітину її тіла. Але вона стискала кулаки і змушувала себе зберігати спокій. Десь лунали кроки Волкова — важкі й владні. Вона знала: час грає проти неї. Але зараз не час для страху, бо її розум був гострим, а задум — небезпечним.

План сплітався у її свідомості, як тонка павутина. Вона зрозуміла: Волков зачарований ідеєю сили, його ваблять речі, які інші називають зловісними чи навіть демонічними. Вона мала лише одну зброю — його марнославство і пристрасть до надприродного.

Коли до неї підійшов Волков, Олена повільно підвела голову, ніби була частиною цього місця. Її очі блищали холодним світлом, а постава видавала впевненість, якої він, здавалося, не чекав.

— Ти прийшов, — прошепотіла вона, і в її голосі лунав відголосок чогось незбагненного. — Я бачила це. Твій шлях вже визначений.

Волков зупинився, прищурившись. Його посмішка стала ширшою, але очі видали неспокій.

— Що ти мелеш? — грубо кинув він, але слова не мали звичної сили.

Олена повільно звелася на ноги, спираючись на холодну стіну. Її рухи були спокійними, майже ритуальними.

— Я знаю, чого ти шукаєш. Сили, якої не має ніхто. Ти гадаєш, що володієш темрявою? Ні. Це вона володіє тобою, — її голос тепер став м'яким і гіпнотичним. — Але я можу допомогти тобі. Я бачу, як це станеться.

Волков підійшов ближче, його обличчя тепер було зовсім поруч.

— Ти брешеш. Але я слухаю.

Олена злегка нахилила голову, її очі світилися впевненістю.

— Твій ритуал — це ключ. Але якщо ти зробиш усе правильно, тебе чекає не тільки влада. Ти станеш тим, кого боїться навіть темрява. Але лише я знаю, як це зробити.

Її слова зависли в повітрі, як солодка отрута. Волков з недовірою нахилив голову, оглядаючи Олену з хижою посмішкою. Його очі горіли холодним блиском, а голос прозвучав, наче вирок.

— Ти думаєш, що можеш мене обдурити? — кинув він. — У цьому нема сенсу. Я знаю, що цей ритуал потребує жертви. І ти сама станеш ключем. Я відправлю тебе до твого батька, щоб отримати те, чого хочу. Силу, яка зробить мене наймогутнішим.

Олена відчула, як холодна хвиля страху пробіглася її тілом, але змусила себе не показувати цього. Вона зустріла його погляд зі спокійною впевненістю, хоча всередині все кричало про небезпеку.

— Ти робиш помилку, — сказала вона рівним тоном, ніби він не тільки не загрожував їй, а й сам потребував її допомоги. — Ти навіть не розумієш, що тебе обдурили.

Волков примружив очі, його посмішка зникла.

— Обдурили? — повторив він, не ховаючи недовіри.

Олена кивнула і зробила крок ближче, її голос тепер звучав тихо, але наполегливо.

— Ти справді думаєш, що все так просто? Що достатньо принести жертву, і ти отримаєш силу? Вони залишили цей ритуал для того, щоб ніхто не зміг підкорити темряву. Якщо ти виконаєш його так, як написано, ти отримаєш не силу, а загибель. Але я знаю, як це обійти. Я знаю, як змусити ритуал працювати на тебе.

Волков зупинився, його обличчя стало напруженим. Олена зрозуміла, що зачепила його за живе. Його марнославство і бажання отримати все без компромісів працювали на її користь.

— І як же ти це знаєш? — кинув він, перехрещуючи руки на грудях. — Що ти можеш знати такого, чого не знаю я?

Олена вдихнула глибоко, намагаючись не видати хвилювання.

— Мій батько вивчав цей ритуал все своє життя, — сказала вона, вкладаючи в голос щирість. — Але він знав, що його створили не для того, щоб комусь дати силу. Його створили як пастку. Ти міг би стати черговою жертвою, якби не я. Я знаю, де приховані пастки, знаю, як обійти їх. Але без моєї допомоги ти приречений.

Волков подивився на неї довгим, важким поглядом. Його губи стиснулися, ніби він вагався. Потім він засміявся, але сміх був нервовий, натягнутий.

— Схоже, ти дуже впевнена в собі, — сказав він, але вже без тієї зверхності, що була раніше.

— Не впевнена, — відповіла вона, піднімаючи підборіддя. — Просто знаю правду.

Її слова зависли в повітрі, як отруйний туман. Нарешті він кивнув, хоч і з видимим небажанням.

— Гаразд, Розказуй — прошепотів він.

Олена посміхнулася, вперше відчуваючи, що тепер вона веде цю гру.

Олена витримала паузу, дозволяючи своїм словам проникнути в його свідомість, мов отруйні краплі. Вона бачила, як Волков силкується зберігати зовнішній спокій, але його очі палали інтересом і тривогою.

— Я розкажу, — мовила вона тихо, — але спершу ти повинен дати мені слово. Тут, у цій кімнаті, під цією темрявою, ти присягнеш. Якщо я допоможу тобі досягти сили, ти маєш відпустити мене. Ти більше не доторкнешся до мене й не зможеш зашкодити.

Волков підняв брову, з його губ зірвався глузливий сміх.

— І ти думаєш, що я просто так погоджуся на це? — його голос був грубим, але в ньому звучала цікавість.

Олена зробила крок уперед, її очі блищали, мов світло, що проривається крізь темряву.