Далі буде...

Глава 7

Детективи, слідуючи підказкам, натрапили на напівзарослу стежку, яка вела в глибину лісу. Їхній пошук привів до старої, майже зруйнованої церкви. Місце виглядало покинутим: потріскані стіни обросли мохом, а вітражі давно втратили свої кольори, проте від нього відчувався моторошний дух старовини.

Вони оглянули територію, шукаючи сліди, які могли б підтвердити їхню здогадку, і знайшли кілька деталей: сліди від шин, свіжий попіл на землі біля входу, і дивний символ, вибитий на дверях.

Зрозумівши, що це місце може бути важливим для розслідування, детективи негайно зв’язалися з поліцією. "Ми знайшли стару церкву, це місце заслуговує на ретельний огляд. Здається, тут може бути щось значуще сьогодні вночі," — доповіли вони по рації. Відповідь не змусила чекати, і незабаром вони почули звук сирени, що наближався.

Світлові проблиски поліційних машин розрізали густий туман, коли загін спецпризначення оточив стару церкву. Ця операція була ретельно спланована: Олександр Волков і його спільники ховалися у будівлі, яку поліція цілий вечір тримала під наглядом. Всередині, за важкими дерев'яними дверима, ховалися докази, які могли розкрити жахливі злочини секти.

Коли поліцейські увірвалися у приміщення, Волков і його прибічники почали відстрілюватися. Кулі відбивалися від стін, звуки пострілів наповнили старі коридори. У підвалі, захованому за фальшивою стіною, знайшли те, що шокувало навіть найдосвідченіших слідчих.

Артефакти, використовувані для ритуалів, були розкидані по столу: обгорілі свічки, склянки з кров'ю і стара книга, заплямована дивними символами. Але найгірше — це кістки. Людські кістки, кістки тварин. Їх було багато, і вони були розміщені так, ніби хтось навмисно створив з них композицію.

У центрі кімнати, на холодній кам'яній підлозі, сиділа Марія. Вона виглядала мов порцелянова лялька — худа, бліда, з синцями на руках і ногах. Її очі були порожні, але в них горів дивний блиск.

— Відпустіть мене! Я хочу до нього! — кричала вона, б'ючись з поліцейськими, які намагалися вивести її з підвалу. — Він кохає мене! Ви нічого не розумієте!

Її слова злякали навіть найдосвідченіших детективів. Волков був для неї не лише ватажком секти — він був її ідолом, її коханням.

Новини про втечу Волкова облетіли всі медіа. Поліція затримала його спільників, але головний організатор ритуальних злочинів зумів вислизнути з-під варти.

Марію негайно госпіталізували до спеціалізованої клініки, де вона мала пройти курс реабілітації. Ця клініка була знайома Олені до болю. Вона працювала там раніше, і це місце несло в собі гіркі спогади.
---

Олена стояла біля дверей свого кабінету, дивлячись на екран телефону. Марк тільки що повідомив, що вони домовилися з адміністрацією клініки: вона може поговорити з Марією для складання психологічного портрета.

— Чому саме я? — прошепотіла вона, ні до кого конкретно не звертаючись.

— Тому що ти найкраща в цьому, — почувся голос Дениса, який з'явився поруч. — І ще тому, що ти її розумієш.

Олена лише зітхнула. Вона не хотіла їхати в це місце. Кожен її крок по коридорах клініки викликав би спогади про той випадок, який переслідував її навіть у снах.
---

Насткпного дня коли Олена сідала за кермо, її руки тряслися. Вона глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтись, але серце калатало так сильно, що у вухах дзвеніло. Її думки поверталися до тієї ночі, коли пацієнт, за якого вона відповідала, наклав на себе руки.

"Це твоя провина", — знову і знову лунав у її голові голос колег. Вони не намагалися допомогти, лише звинувачували.

Олена кілька разів зупиняла машину, щоб заспокоїтися. На одній із заправок вона вийшла, щоб купити води. У неї пересохло в горлі, а нудота від стресу тільки посилювалася. Продавчиня запитала, чи все з нею гаразд, але Олена лише кивнула, зібравши всю свою волю, щоб не розплакатися.

"Вони всі дивитимуться на мене", — думала вона, уявляючи, як персонал клініки знову почне шепотітися за її спиною, звинувачуючи у тому випадку, який забрав життя молодого пацієнта.

Олена намагалася забути той випадок із пацієнтом, переконуючи себе, що все вже позаду. Вона занурювалася в роботу, намагалася знайти розраду в дрібницях повсякденного життя, але спогади поверталися знову і знову. Вона відчувала важкість на душі, ніби щось невидиме тиснуло на неї. Ця ситуація немов впивалася у її пам’ять, залишаючи глибокий слід. Олена усвідомлювала, що просто забути не вийде — треба знайти спосіб змиритися з цим або зрозуміти, чому воно не відпускає її. Але поки вона залишалася в цьому замкненому колі, її спокій здавався недосяжним.

---

Клініка зустріла її тим самим знайомим запахом антисептика і тиском стін. Вона йшла коридорами, здавалося, чути було кожен її крок. Денис помітив її стан ще перед виїздом, але вирішив не втручатися, щоб не посилювати її тривогу.

Олена увійшла до палати, де лежала Марія. Дівчина сиділа на ліжку, затиснувши в руках ляльку, яку, мабуть, їй принесли лікарі для стабілізації стану.

— Маріє, я тут, щоб допомогти тобі, — почала Олена, сідаючи поруч.

Але Марія лише глянула на неї, потім раптово закричала:

— Ви нічого не розумієте! Він повернеться за мною! Ви всі будете шкодувати!