Нова справа

Глава 6

Бібліотека детективного агентства була найзатишнішим місцем у старовинному будинку. Високі полиці з книгами, тьмяне світло настільної лампи й запах старого паперу створювали враження спокою. Але цього разу спокій був оманливим. На одній з полиць, у самому кутку, стояв той самий старовинний гримуар.  Марк заборонив усім торкатися книги, адже кожен, хто хоча б раз її відкривав, стверджував, що відчував неясне тривожне шепотіння.

Олена, сидячи за  столом, переглядала записки щодо справи Євгена. На душі було неспокійно. Денис, проходячи повз, пожартував:

— Що, не можеш відірватися від усього цього? Пильнуєш, щоб книга не ожила?

Олена глянула на нього і, не стримавшись, усміхнулася.

— Денисе, давай серйозно. Ти ж сам чув, як Надія казала, що після тієї ночі їй сняться кошмари.

— Ну, кошмари — це дрібниці, — він нахилився ближче. — Головне, щоб це не вилізло в реальність.

У цей момент до агенства увірвалася Ольга, з якою вони працювали в попередній справі. Її обличчя було блідим, а очі — повними паніки.

— Марк! — вигукнула вона. — Ви повинні мені допомогти.

Марк підняв голову від ноутбука й кивнув, запрошуючи її сісти.

— Що трапилося?

Ольга не одразу змогла заговорити. Її руки тремтіли, вона обережно поставила на стіл маленьку чорну коробочку.

— Це… це прийшло до мене сьогодні вранці поштою, — вона подивилася на Марка, намагаючись зібратися. — Від невідомого відправника.

Марк уважно подивився на коробку. Вона була обмотана чорним шнуром, на якому висіла маленька червона печатка. Денис, який стояв поруч, подав рукою ножа, але Марк зупинив його.

— Почекай. Ми не знаємо, що там усередині.

Олена принесла латексні рукавички. Марк обережно зрізав шнур і відкрив коробку. Усередині лежала старовинна кишенькова фотографія жінки у вінтажній сукні, схожій на похоронну. На звороті фотографії було написано: "Ви не повинні були забирати книгу. Тепер це тільки початок."

В усіх мороз пішов по шкірі.

— Це… це схоже на якесь попередження. — сказала Олена, вдивляючись у фото.

— Більше схоже на виклик, — сухо відповів Марк. — І я не думаю, що це просто збіг.

— У нас виникла ситуація, яка потребує твоїх навичок. Ця клієнтка…Ольга — він вказав на папку, — пережила складний емоційний удар. Її треба підтримати, допомогти адаптуватися, зняти напругу. Я вирішив передати її тобі.

Олена кивнула, навіть не вагаючись.

— Ще одна головоломка, — пробурмотів він, уже передчуваючи, що ця справа може привести його до чогось великого.

Тим часом у двері агентства постукав новий клієнт. Високий чоловік у довгому темному пальті й капелюсі стояв на порозі, мов привид. Віктор відчинив йому двері.

— Чим можемо допомогти? — коротко запитав він.

— Мене звати Антоній. Мені потрібна ваша допомога, — голос чоловіка був низьким, але чітким. — Це стосується зникнення моєї сестри.

Марк запросив його до кабінету. Антоній сів і повільно дістав з кишені годинник на ланцюжку.

— Цей годинник належав моїй сестрі, — почав він, відкриваючи кришку. Усередині замість циферблата було маленьке дзеркало, на якому вигравірувано дивні символи. — Вона зникла рівно тиждень тому, і єдине, що залишилося після неї, це цей годинник.

Марк нахилився ближче, розглядаючи символи.

-- Ваша сестра залишила якийсь лист чи натяк, де її шукати?

Антоній зітхнув.

— Ні, лише це. Але я точно знаю, що вона цікавилася окультними науками й була одержима історією однієї старовинної родини, яка зникла без сліду понад століття тому.

Марк узяв годинник до рук і відчув щось дивне. Дзеркало, здавалося, наче пульсувало теплом.

— Я маю відчуття, що це справа пов’язана з нашою книгою, — сказав він команді. — Якщо це так, ми влізли у щось значно більше, ніж просто звичайну містичну історію.

Всі мовчали, розуміючи: це буде складна, небезпечна й, можливо, смертельна справа.

Олена уважно вдивлялася в обличчя Антонія. Чоловік був напруженим, його руки ледь помітно тремтіли.

— Розкажіть більше про вашу сестру, — попросила вона, нахиляючись вперед. — Скільки їй років? Чим вона захоплювалася? Хто її друзі?

Антоній на мить замислився, зітхнувши.

— Марії 22. Вона завжди була дуже спокійною, слухняною. Добре вчилася в університеті, вивчала історію мистецтв. Її захопленням було малювання, іноді вона копіювала старовинні картини.

Олена помітила, як його очі потемнішали від болю.

— Але… близько пів року тому вона змінилася. Стала замкнутою, потайною. Почала пропадати на кілька днів, не пояснюючи, де була. Я думав, що це через нових друзів.

— Хто ці друзі? Ви знаєте їх? — продовжила розпитувати Олена.

Антоній стиснув кулаки, явно вагаючись.