Вечір знайомств

Глава 4

День непомітно перейшов у вечір, і на першому поверсі будинку запалили світло. Олена спустилася до їдальні яка зустрічала своїх гостей урочистою тишею, ніби чекала на важливий обряд. Її високі склепінчасті стелі губилися в напівтемряві, а темні дубові балки, що підпирали простір угорі, здавалися мовчазними свідками часу. У центрі кімнати височів довгий стіл, вирізьблений із чорного дерева, що виблискував під слабким світлом, мов гладка поверхня озера вночі. Його поверхню прикрашала оксамитова скатертина кольору засохлої крові, краї якої торкалися підлоги, ніби ховали під собою якусь таємницю. Стільці з високими спинками нагадували тронні крісла, кожне з них прикрашене хитромудрими візерунками у вигляді переплетених квітів і загадкових символів. Їхні темні форми впевнено тримали тишу, ніби зберігали слова всіх, хто колись тут сидів. На стінах висіли гобелени з потьмянілими кольорами, де фантастичні створіння й лицарі застигли в нескінченному русі. Під ними тягнулися панелі з різьбленого дерева, що видавали слабкий аромат старовини. Світло від величезної кованої люстри, що звисала зі стелі, було тьмяним і жовтавим, схожим на полум’я старовинних свічок. Її металеві ланцюги й витончені свічники відкидали на стіни й стелю тіні, що спліталися у фантастичні образи, які то з'являлися, то зникали. На підлозі лежали килими, важкі й старовинні, з візерунками, що здавалися лабіринтами, в яких могли ховатися секрети цього будинку. Вздовж однієї зі стін стояв креденс, прикрашений різьбленням у вигляді виноградної лози, наповнений старовинним посудом, що виблискував приглушеним блиском. Проте найбільше увагу Олени привернуло вітражне вікно наприкінці кімнати. Його барви були глибокими й насиченими, а тонке скло здавалося живим. Коли світло вечірнього сонця проникало крізь нього, на стінах оживали примарні відблиски, які нагадували рух невидимих істот. Вітер, що проникав крізь вузькі щілини, змушував свічки мерехтіти, додаючи відчуття, ніби кімната дихає власним життям. Ця їдальня не була просто місцем для трапез — вона була мовчазною сценою, де кожна тінь, кожен звук і кожен куточок несли свою частку загадки, приховуючи щось значно більше, ніж можна було побачити на перший погляд.

За столом панувала урочиста тиша, яку порушували лише легкі звуки металу об фарфор. Світло люстри, що розсипалося крихітними відблисками по старовинному дереву, окреслювало фігури, які сиділи за довгим столом.

Марк сидів праворуч, біля краю столу, зручно відкинувшись на спинку різьбленого стільця. Він виглядав відстороненим, але уважним, наче спостерігав за сценою, якої сам був частиною. Його темний костюм із бездоганно підкресленими лініями сидів ідеально, а срібний годинник на руці м’яко поблискував у світлі. 

Віктор займав місце ближче до центру, його широка постать і впевнена поза робили його схожим на скелю. Чоловік сидів рівно, злегка схилившись до столу, неначе готовий уважно слухати чи висловити свою думку. На ньому був темно-сірий піджак, трохи грубший, ніж у Марка, але такий, що підкреслював його практичність. Тонка смужка краватки, насиченого бордового кольору, додавала стриманого благородства. Його рука легко торкалася келиха, але пальці були міцно стиснуті, ніби навіть у цьому жесті проглядалася сила.

Надія, єдина жінка за столом, сиділа зліва, ближче до кінця, у тонкій сукні насиченого бордового кольору, яка гармоніювала з її великими чорними очима. Її постава була витонченою, спина ідеально рівна, а руки зі сплетеними пальцями лежали на столі, мов у класичному портреті. Світло від люстри ледь торкалося її м’яких чорних локонів, які спадали на плечі, додаючи їй загадкової ніжності.

Денис сидів ближче до вітражного вікна, ніби підкреслюючи свою присутність грою світла і тіні. Його вигляд одразу привертав увагу: дорогий костюм ідеального крою глибокого синього кольору підкреслював його струнку фігуру, а лаковані шкіряні туфлі блищали так, ніби щойно зійшли з вітрини.  Денис був гарний до тієї межі, коли це вже викликає заздрість у чоловіків і захоплення у жінок. Його ясні карі очі сяяли впевненістю, а губи часто розтягувалися у безтурботну усмішку, яка могла розрядити будь-яку напружену розмову. У ньому відчувалася енергія людини, яка звикла до уваги і приймає її як належне. Він сидів легко, трохи нахилившись до столу, але водночас випромінював ту безтурботну елегантність, що властива людям, які знають собі ціну. У його жестах і погляді проглядалася майже грайлива впевненість: він не боявся говорити те, що думав, і часто супроводжував свої слова тонким жартом, який знімав напругу навіть у серйозних обговореннях.

Олена з'явилася на порозі їдальні, і простір, здавалося, завмер на мить, як це трапляється в найважливіші моменти. Висока, витончена, вона виглядала так, ніби вийшла з полотна старовинного майстра, і її образ ідеально вписувався в атмосферу кімнати. Світле волосся, зібране у бездоганну зачіску, ніжно обрамляло обличчя, а кілька тонких пасм м’яко спадали біля вух, додаючи природності її витонченій зовнішності. Сірі очі, ніби виточені з тонкого каменю, відбивали світло люстри, нагадуючи про спокійний, але проникливий характер їхньої власниці. На ній була сукня — ідеальна у своїй простоті, яка водночас підкреслювала її фігуру. Облягаючий силует делікатно повторював форму пісочного годинника, а тонка тканина відливала благородним блиском при кожному її русі. Витончені туфлі на високих підборах додавали їй ще кілька сантиметрів зросту, але більше підкреслювали її грацію. Срібні сережки-краплі мерехтіли при кожному повороті голови, доповнюючи її образ стриманою елегантністю.

Олена стояла на порозі, легко спершись рукою на одвірок, і дивилася на них із легким, ледь помітним усміхом, у якому читалася водночас спокійна впевненість і цікавість. Вона не поспішала увійти, неначе даючи присутнім час помітити її, зрозуміти, що тепер у кімнаті з’явився новий центр тяжіння.

Коли Денис підняв погляд і побачив її, його очі засяяли, ніби відображаючи світло від вітражного вікна. Його усмішка, сповнена природної чарівності, стала ширшою, а в погляді з’явився особливий вогник. Він не приховував свого захоплення, яке підкреслило всі ті риси, за які його так любили дівчата. В його очах промайнула грайливість, але цього разу вона змішувалася з щирим захопленням.