Розділ 4 .«Ревную? Ні, просто цікавлюся!» (кінець четвертого розділу)

Аліна ще кілька хвилин дивилася на повідомлення Дениса.

«Може, сьогодні повечеряємо вдвох? Цього разу без несподіваних гостей?»

Вона усміхнулася.

Денис був приємним чоловіком. Ввічливим, уважним і, що особливо важливо, не залишав брудних чашок біля ноутбука. Він не співав у душі, не розкидав по квартирі олівці й не називав звичайне приготування вечері кулінарною катастрофою.

Одним словом, цілковита протилежність Максиму.

І саме тому Аліна вирішила погодитися.

Аліна: «Добре. О сьомій?»

Відповідь прийшла майже миттєво.

Денис: «Домовилися. Заберу тебе о сьомій».

Аліна відклала телефон і задоволено кивнула сама собі.

— Чудово. Абсолютно чудово.

— Ти розмовляєш із собою чи вже знайшла нового співрозмовника?

Аліна здригнулася.

У дверях кухні стояв Максим із коробкою пластівців у руках.

— Ти що, підслуховуєш?

— Ні. Я просто прийшов поснідати, а ти тут проводиш нараду з власною совістю.

— У мене сьогодні побачення.

Максим перестав жувати.

Усього на секунду.

Але Аліна це помітила.

— З архітектором? — уточнив він.

— Так.

— Зрозуміло.

Він повернувся до шафки й почав шукати миску.

— Ти не збираєшся мене відмовляти?

— А повинен?

— Не знаю. Минулого разу ти майже влаштував міжнародний скандал у кав'ярні.

— Я лише намагався підтримати розмову.

— Ти розповів Денисові, що я розмовляю уві сні!

— Він має знати, на що підписується.

Аліна схрестила руки на грудях.

— Ти нестерпний.

— Ти вже казала.

— І повторюватиму, доки не дійде.

— Тоді нам доведеться жити разом дуже довго.

Він вимовив це жартівливо, але останні слова прозвучали дивно серйозно.

Аліна першою відвела погляд.

— Не розраховуй. Щойно агентство поверне мені гроші й знайде іншу квартиру, я звідси зникну.

Максим повільно кивнув.

— Звичайно.

Він насипав пластівці в миску, залив молоком і сів за стіл.

Чомусь тепер навіть сніданок здавався йому несмачним.

---

О шостій сорок п'ять Аліна вже втретє дивилася на себе в дзеркало.

Темно-зелена сукня, акуратно вкладене волосся, легкий макіяж. Вона виглядала чудово й знала це.

Принаймні намагалася переконати себе в цьому.

— Ну? — запитала вона, вийшовши до вітальні. — Як тобі?

Максим сидів на дивані, малюючи щось у скетчбуці.

Він підняв голову.

І завмер.

Аліна встигла помітити, як змінився його вираз обличчя. На мить зникла звична усмішка, а погляд затримався на ній довше, ніж було потрібно.

— Ти чудово виглядаєш, — нарешті сказав він.

Вона не очікувала такої відповіді.

— Дякую.

— Просто… — Максим потер потилицю. — Денису сьогодні дуже пощастить.

Комплімент був настільки щирим, що Аліна навіть не знайшла, чим відповісти.

— Ти сьогодні якийсь дивний.

— А ти сьогодні дуже красива.

Він сказав це вдруге.

І цього разу не посміхнувся.

Аліна відчула, як щоки стають гарячими.

— Максиме…

У двері подзвонили.

— Це, мабуть, Денис.

Вона схопила сумочку й поспішила до передпокою.

Максим залишився на дивані.

Коли двері зачинилися, він кілька секунд дивився на порожній коридор.

Потім опустив очі на скетчбук.

На сторінці була намальована Аліна.

Вона стояла біля вікна, тримаючи чашку кави, і сміялася з чогось, чого він уже не пам'ятав.

Максим довго дивився на малюнок.

— От халепа, — тихо промовив він. — Здається, я влип.

---

Денис запросив Аліну до затишного ресторану неподалік від центру міста.

Там було тепло, грала негучна музика, а на столах стояли маленькі вази зі свіжими квітами.

— Сподіваюся, тобі тут подобається, — сказав Денис, допомагаючи їй сісти.

— Дуже гарно.

— Я подумав, що після нашого минулого знайомства ми заслужили спокійний вечір.

Аліна засміялася.

— Ти навіть не уявляєш, наскільки.

Вони замовили вечерю й почали розмовляти про роботу, подорожі та улюблені місця в місті.

Денис розповідав про проєкт невеликого будинку за містом. Аліна із зацікавленням слухала й ставила запитання.

Усе було саме так, як вона хотіла.

Спокійно.

Приємно.

Без жодних сварок через холодильник.

І все ж, коли Денис розповів жарт, Аліна засміялася, а потім раптом подумала, як би на це відреагував Максим.

Мабуть, додав би щось безглузде.

Мабуть, перебільшив би історію вдесятеро.

Мабуть, змусив би її сміятися ще сильніше.

— Аліно?

Вона кліпнула.

— Вибач, я задумалася.

— Про щось приємне?

— Не зовсім.

Денис уважно подивився на неї.

— Можна запитати дещо особисте?

— Звісно.

— Той твій сусід… Максим. Ви справді просто сусіди?

Аліна ледь не впустила виделку.

— Так! Звичайно!

Відповідь прозвучала надто голосно.

Кілька людей за сусідніми столиками обернулися.

Аліна ніяково усміхнулася.

— Вибач. Просто ми випадково опинилися в одній квартирі через помилку агентства. Я його майже не знаю.

— Зрозумів.

Денис помовчав.

— Просто він дивився на тебе так, ніби йому зовсім не подобалася думка про наше побачення.

Аліна відчула, як усередині щось неприємно стиснулося.

— Максим завжди так поводиться. Він любить дражнитися.

— Можливо.

Денис не став сперечатися, але його усмішка стала трохи задумливою.

— А тобі він подобається?

Запитання прозвучало тихо й несподівано.

Аліна відклала виделку.

— Що? Ні! Звісно, ні!

Денис підняв руки.

— Гаразд, гаразд. Не хотів тебе образити.

— Ти мене не образив.

Аліна взяла склянку води.