Частина ІІІ. Тітка Ліда та криміналістика каструль

Тітка Ліда приїхала о сьомій двадцять ранку з трьома емальованими каструлями, пакетом пиріжків і впевненістю, що офіційна криміналістика багато втратила, не запросивши її керувати державою.

Юлія відчинила двері в Олександровій сорочці, із розпатланим волоссям і тим особливим виразом обличчя, який виникав у людини, коли вона ще не прокинулася, але вже підозрювала, що день збирається вимагати від неї морального вибору.

— Чому ви з каструлями? — запитала вона.

— Бо з квітами до вас уже ходити безглуздо. У вас липа є, фікус є, а здорового глузду все одно не додалося.

Тітка Ліда протиснулася до квартири, не чекаючи запрошення. За нею зайшла Ганна Данилівна з картонною коробкою, у якій щось металево постукувало.

— І ви теж? — Юлія подивилася на другу жінку.

— Я не «теж». Я принесла докази.

— У коробці?

— У коробці кришки.

— Від каструль?

— Від людей, — сказала тітка Ліда. — Каструлі самі рідко купують собі кришки.

Олександр вийшов із кімнати босоніж, у темних домашніх штанах і футболці, яку натягав на ходу. Юлія встигла помітити смугу оголеної шкіри на животі, перш ніж тканина опустилася нижче.

Її погляд затримався на секунду довше, ніж вимагав побут.

Олександр помітив.

— Доброго ранку, — сказав він.

— Доброго, — відповіла Юлія.

— Ти дивишся.

— Перевіряю, чи футболка не має архівної цінності.

— Має пляму від борщу.

Тітка Ліда поставила каструлі на кухонний стіл.

— Це вже культурний шар.

Олександр оглянув посуд.

Одна каструля була біла із синьою смугою по краю. Друга — зелена з ромашками. Третя — коричнева, настільки стара, що могла пам’ятати часи, коли люди вірили в планову економіку, міцні шлюби й гарантійний ремонт побутової техніки.

— Що відбувається? — запитав він.

Ганна Данилівна зняла куртку.

— Уламок, який знайшли під скринькою, треба порівняти з посудом.

— З яким саме?

— З усім, що лишилося від того двору.

— Ви привезли весь посуд?

— Ні, — сказала тітка Ліда. — Увесь не вліз у машину. І я не настільки божевільна.

Ганна Данилівна подивилася на неї.

— Ти хотіла прив’язати до даху ванну.

— Ванна була чавунна. Їй нічого не станеться.

— Машині стало б.

Юлія зачинила двері.

— Я правильно розумію, що ви плануєте встановити власника уламка за каструлями?

— Не лише за каструлями, — відповіла тітка Ліда. — За емаллю, сколом, кольором смуги, формою краю, товщиною металу, слідами ремонту й людською нездатністю викидати речі вчасно.

— Це криміналістика?

— Це побут. Криміналістика просто вдягла рукавички й привласнила хороше слово.

Олександр узяв білу каструлю із синьою смугою.

— Уламок схожий.

— На столі не крути, — сказала Ганна Данилівна. — Подряпаєш.

— Це наш стіл.

— Тим більше шкода.

Юлія налила воду в кавник.

— Чому це не можна було зробити на складі?

— Бо на складі Максим поставить лампи, відкриє ноутбук і почне пояснювати спектральний аналіз, — сказала тітка Ліда. — А спочатку треба поснідати.

— Це ваша наукова методологія?

— Жодне серйозне розслідування не проводиться натщесерце. Голодна людина або пропускає важливе, або зізнається не в тому.

Ганна Данилівна відкрила пакет із пиріжками.

— Капуста, картопля, м’ясо.

— Де м’ясо? — запитав Олександр.

— Тобі не дамо.

— Чому?

— Бо ти чоловік у квартирі, де в холодильнику вчора було філе.

Юлія повільно повернула голову до нього.

— Було?

Олександр завмер.

— Воно ще є.

— Точно?

— В іншій формі.

— У якій?

— Термічно обробленій.

— Ти з’їв його вночі?

— Я не міг заснути.

— І вирішив, що курка винна?

— Вона не заперечувала.

Тітка Ліда протягнула йому пиріжок із картоплею.

— Бери. Тобі треба сили пережити наслідки.

За десять хвилин кухня перетворилася на тимчасову лабораторію.

На столі лежав керамічний уламок із синьою смугою, загорнутий у чистий папір. Поруч стояли три каструлі, п’ять окремих кришок, стара фотографія двору, зошит батька Олександра, лупа, рулетка, два телефони й чашка кави, яку Юлія заборонила ставити ближче ніж за пів метра до доказів.

Фікус Степан спостерігав із підвіконня.

— Треба перемістити рослину, — сказала Ганна Данилівна.

— Чому?

— Листя падає.

— Він нервує.

— Нехай нервує в іншій кімнаті.

Юлія взяла вазон.

— Степане, тебе усувають від слідства через можливе забруднення доказів.

Олександр відчинив двері до кімнати.

— Він може подати апеляцію.

— Його адвокат — я.

— Тоді справа програна.

Юлія пройшла повз нього, притискаючи вазон до грудей. Олександр відступив, але коридор був вузький, і її стегно ковзнуло по його нозі.

Вона відчула, як його долоня на мить лягла їй на талію, підтримуючи.

— Обережно, — тихо сказав він.

— Із фікусом?

— Зі мною.

Юлія підняла очі.

— Ти зараз фліртуєш під час криміналістики каструль?

— Я адаптуюся до обставин.

— У тебе дивні методи виживання.

— Ти в моїй сорочці.

— Це доказ?

— Це мотив.

Тітка Ліда голосно постукала ложкою по каструлі.

— Діти, якщо закінчили створювати нові речові докази, поверніться до старих.

Юлія поставила фікус у кімнаті.

— Одного дня я зачиню двері.

— У вас п’ятдесят два ключі, — відповіла тітка Ліда. — Знайдемо.

Уламок не підходив до жодної з трьох каструль.

Він мав той самий відтінок білої емалі, схожу синю смугу й приблизно таку саму товщину металу, але краї сколів не збігалися.

— Отже, це не вони, — сказав Олександр.

— Дякуємо, Шерлоку, — відповіла Юлія.

— Я намагаюся рухати розслідування.