Розділ 5. Наречена для Мердо

*

Чому це деякі так люблять всюди шукати мораль?

"Аліса в країні див" Л. Керролл

*

Осінь непомітно прикрасила місто і навколишні землі в жовто-сірій гамі, і клини качок полетіли за моря, викликаючи в мене настрій меланхолійний і майже мрійливий. Дні стали коротшими, дощі - частіше, небо - сірішим і водночас до чарівного глибшим, таким небом одне диво милуватися.

Того дня я сиділа біля каміна, загорнута в товстелезну ковдру, і самозабутньо хворіла. Навколо мене гасали домов’ята, стрекочучи на різні голоси, що отримали від Мердо за неуважність знатних люлів, у кутку маячив Бонні, стежачи, щоб я приймала зілля, а зверху лунав стукіт, гуркіт і добірний мат: будівельники, найняті господарем, утеплювали моє горище.

Сам демон знову десь вештався. Я до цього звикла, та й, кажучи відверто, трохи раділа самотності. Ще б пак, цілий маєток у моєму розпорядженні! Якщо Бонні кудись сплавити... мрії-мрії! Зітхнувши, я погладила Лу по блискучому хутрячку. Цікаво, де зараз демон? Чи приведе за собою знову якесь диво іншомирне – чи привезе додому черговий сувенір?

Я зиркнула на забальзамовану голову демонолога, який порадував нас місяць тому явищем ля-шіа народу. Цей трофей з недавніх пір прикрашав камінну полицю. Мердо дав урочисту обіцянку, що прибере, якщо голова мені заважатиме. З яких радощів, цікаво? Гарний був ельф…

У мої думки про естетику та меланхолію увірвалися крики домов’ят:

- Хазяїн!

- Хазяїн! За десять хвилин!

- З гостею!

Я підскочила. З гостею?

Відставивши чай, блискавкою метнулася нагору. Потрібно надіти найзакритіше вбрання, а то щоб пасія ельфа... тьху, демона... та не важливо, щоб не вдумала чогось дурного і зайвого! А потім униз – і приготуватися зустрічати гостей. Десять хвилин, а треба встигнути заварити ароматний чай з любава-травою, підібрати вино і послати Бонні в кондитерську - за тістечками. На сходах спіткнулася від дикого гуркоту. От же й так. Взяти голову, показати ідіотам-ремонтникам та попередити, що шуміти не можна!

Одного погляду на демона мені вистачило, щоб зрозуміти: чогось у їхній романтиці пішло не так і не туди, оскільки господар явно був злий і роздратований, а так його дістати треба ще вимудритися - у мене ось жодного разу не виходило. Винуватиця цієї урочистості, тендітна великоока ельфочка чудової краси, м'ялася на порозі, утримувана за руку Мердо. Я зазирнула в очі дівчині - і побачила там всепоглинаючий тваринний жах. Ой-йой, невже в жертву приносити привів? Тільки даремно тістечка замовляла, хоча, сама з'їм...

- З поверненням, елле! Ласкаво просимо, еллері! - головне - говорити доброзичливо. - Що побажаєте?

- Привіт, звірятко, - гмикнув демон - останнім часом він часто мене так називав. - Познайомся, це Лірдоель, моя наречена.

- Ой, - пискнув хтось із домовичків за спиною. Я була з ним солідарна. Хоча... гаразд, може, дівчинка тільки зараз виглядає наляканою, а загалом нормальна...

- Еллері Лірдоель, для мене честь – знайомство з вами! - щебечу ласкаво. - Ви, напевно, втомилися з дороги... Хочете поїсти? Чи почнемо з водних процедур?

Дівчина перевела на мене зовсім шалений погляд. Може, вона мову не розуміє? Передвічна, і чому я ельфійську не вивчила? А казав мені тятя: освічена людина має бути поліглотом.

Мердо насупився і холодно так, я б від такого його тону сховалася, каже нареченій:

- Гей, лялька, запам'ятай: Ріа - господиня в цьому будинку. Відповідай, коли питають!

Ельфійка стиснулася:

- Н-нічого не потрібно, віта Ріа. Дякую.

Дивлюся на Мердо, намагаюся поглядом висловити всю глибину почуттів. Нуль реакції - демон, як і слід було очікувати, до такого невразливий.

- Елле, гостю розмістити у ваших покоях? – питаю обережно.

- Упаси Передвічна! Ні, у гостьових. І так щоб я її сьогодні не бачив!

- Як накажете, - кивнула я і переключила увагу на дивну ельфійку. Чим же вона його так роздратувати вимудрилася?

Що б там не було, а ми з домовиками розстаралися: ванну ельфі приготували, чай підігріли, покої вибрали з кращим краєвидом - на вікові дуби, лише злегка зворушені осінньою жовтизною, і старий-престарий неострижений, але від того не менш гарний, лабіринт. Заходити в нього, пам'ятаючи, що лабіринти навіть у звичайних, немагічних місцях викликають міжсвітові викривлення, я трохи боялася, але дивитись зі сторони полюбляла і сподівалася, що Лірдоель він сподобається теж. Даремно, мабуть: сидить, витріщається в одну точку прямо перед собою, ні на що не реагує. Може, на неї аура демона згубно діє? Все ж таки, ельфи - світлий народ.

- Еллері, - кличу обережно. - З вами все гаразд?

- Начебто сама не розумієш, - її голос тремтить. - Весілля з ним - вирок. І чому жереб припав на мене?! За що, Первісний?!

Стало сумно.

- Ви любите когось іншого, так?

- Ні, - аж підривається обурено. - Нікого я не люблю!

- Але тоді... чому ви така засмучена? – я, справді, не розумію.

- Жартуєш? Людська дурочка, біжи, поки не пізно! Я - приречена, ти - поки що ні. Він - інший у тілі ельфа!