Розділ 2. Горище і магічні експерименти

*

Я ось зараз, наприклад, дві години впадала у відчай… з варенням і солодкими булочками.

"Аліса в країні див" Л. Керрол

*

Наступного ранку, випроводивши на навчання сонного господаря, я вирішила оглянути на предмет косметичного прибирання центральне крило маєтку: магія магією, але за цими кімнатами, що розбігаються, око та око потрібне! Іти вирішила згори донизу, найкращий принцип: якщо сил вже не залишається, спускатися простіше, аніж підніматися. Щоправда, майбутнє наочно продемонструвало, що стратегія була дуже помилковою.

Горище нагадувало чи то мишачий рай, чи то житло бога сміттєзвалищ. Простіше було назвати, чого там не було, ніж перерахувати всю красу того, що постало перед моїми круглими від жаху очима. Закралася підозра, що будівельники, що організували внизу свій червоно-чорний інтер'єр, полінувалися тягнути до околиці попередню обстановку і просто запхали її за принципом "і так добре".

Простоявши пару хвилин з неестетично відкритим ротом, я сіла на покриту товстим шаром пилу підлогу і гаркнула:

- І де твої побутові заклинання? Та щоб тебе...

Тут не можна не визнати: мені пощастило, що ельфа вдома не було. Дуже-дуже пощастило!

Наступні кілька годин пролетіли як одна. Спочатку, звичайно, обсяг робіт підкосив, але потім я вирішила підійти до проблеми більш логічно. Прибирання – моя особиста ініціатива, жодних термінів мені не давали. Закінчу - так закінчу, а ні - відкладу на завтра... післязавтра... а там, дивишся, якось і розсмокчеться...

З такими оптимістичними думками я, закликавши на допомогу домовиків, почала витирати пил з речей, візуально сортуючи їх на "можливо потрібні", "непотрібні" та "безглузді". До останніх я віднесла чиюсь вінчальну сукню, величезну плюшеву кішку, справжній колір якої не вгадувався зовсім, скляну парасольку, вкриту розсипом тріщин, порцелянового вовкулаку і корону з пап'є-маше. Так і не зрозумівши, за яким лядом ельф зберігає ці, з дозволу сказати, реліквії, я їх відклала осторонь, пам'ятаючи досвід прибирання в хаті тяті. Сміх-сміхом, а якщо виявиться, що це якісь артефакти небаченої могутності? Ось мене ельф тоді погладить - оглоблею по тім'ячку...

Ще через годину розчищувальних робіт, що межували з археологічними розкопками, з'ясувалося, що колись горище використовувалося як житлове приміщення. Це навело мене на цікаві думки, які ще активніше закопошилися в моєму мозку, коли я зняла зі стіни візерунок з павутини і виявила кілька вікон, зачинених віконницями. Вигляд з них відкривався такий, що дихання в зобу сперло і птахом злетіти захотілося - над містом та садами, вздовж синьої стрічки річки туди, до степів, звідки прийшли вільні. Я так і стояла деякий час, долоню до скла приклавши і зрушити не в змозі. Як можливо, що така краса нікому не відкрита?

Випавши зі ступору, оголосила домовикам свою постанову: розчистити горище під житловий простір і тут окопатися, подалі від чорно-червоного моторошного жахіття і ближче до чудових вікон. "Відмию цей диван, в тому кріслі влаштую ліжко для вас, а на комодик, коли відліпимо від неї цей столітній мармелад і витрусимо дохлих мишенят, поставимо вазочку з фруктами і солодощами" - ділилася я своєю ідеєю зі бабкокрилими. Даремно, насправді – малюки вже дуже нею перейнялися! І через декілька хвилин пил на горищі стояв стовпом, а від стрекотіння у мене заклало вуха. Кашляючи, я вибігла з горища, яке перетворилося на місцевий філіал пекла, і... ніс до носа зіткнулася з Мердоріалем.

- Ем... Елле... - промимрила я, уявивши, як зараз виглядаю і пахну. - А чому ви так рано?

- Я що, звітувати повинен? - Ой, дарма запитала. - Це від тебе я хотів почути пояснення! Що ти робиш? Ти на кого схожа? Якого ляду ти полізла на горище, там же усілякої гидоти купа! А якщо заразишся? Тупа людинка, я тебе лікувати не буду! Від вас одні неприємності, тварюки нерозумні!

Тут я не витримала – і чхнула. Повисла мертва тиша.

- Ем... правду сказали, - проговорила тихесенько я нарешті. У зелених очах спалахнули червоні іскорки:

- Геть!!!

Я бігом рвонула, куди було сказано. Небо, що ж він такий нервовий? Я все розумію, молодість у гостровухих - справа затягуюча, неприємна, але всьому ж межа має бути! Треба, ой треба йому заспокійливе підмішувати.

Втім, поверхом нижче я трошки втратила свій запал, а в кімнаті, розглянувши як слід себе в дзеркалі, остаточно переконалася, що ельф правий. Побачиш уночі таке ось диво, вкрите пилом, кіптявою, з давнім мармеладом у волоссі - навіки заїкою залишишся, а все, що стояло, підніматися відмовиться геть-чисто. Сама винна, що перед господарем у такому вигляді виходжу - не приведи Передвічна, ще звільнить!

Нашвидку вимившись, я побігла на кухню - підігріти гостровухому обід. Ельф там він чи ні, а від ситної їжі добріють усі!

Правду писали в розумних книжках тяті, надія є марність: ельф ситий виявився ще гіршим за голодного. У ньому прокинулося щось гірше за якесь стародавнє зло - потяг до експериментів.

Почалося все добре.

– Мене не турбувати! - повідомила ельфійська морда так, наче я ось прям сплю і бачу - як би його від справ, бідолаху, відірвати. Я покивала головою, косячи оком на посиленно жестикулюючих з-за рогу домовиків. Духам явно не терпілося щось важливе мені показати, тому, не помивши посуд, помчала дивитися, що там з горищем.