Опір та залізо

— Кулемети порталів готоі, — Марго застрибнула на підніжку важкої броньованої вантажівки, яка завелася поруч із грімким земним дизельним рокотом. — Але просто так через головні ворота ви не проскочите. Вище Місто стоїть на гігантській скелі, туди веде лише один серпантин, який повністю контролюють «Шукачі». Проте є інший шлях. Стара залізнична гілка, що проходить крізь товщу скелі. Туди відьми скидають відходи своєї магії.

— Бронепоїзд? — Ліліт поправила замок на комбінезоні й крутонула ручку газу. Кулемети Гатлінга на носі «Жнеця» синхронно крутонулися, видавши сухий металевий звук.

— Саме так. Магічний експрес Ковену курсує там кожні дві години, перевозячи кристали сили з Нижніх шахт, — Кай із зусиллям застрибнув на сидіння позаду Ліліт, міцно обхопивши її за талію однією рукою, поки поранена друга була зафіксована шиною. Його людське око горіло рішучістю. — Якщо ми наздоженемо його в тунелі, ми зможемо протаранити залізничні шлюзи й увірватися прямо в серце палацу Моргани.

— Наздогнати поїзд на байку? Оце я розумію — правильний масштаб, — Ліліт дико оскалилася. — Марго, тримайте тил. Якщо «Шукачі» сунуться сюди — сипте їм під ноги залізо.

— Удачі, божевільна, — Марго махнула рукою, і важкі залізні гермоворота депо почали повільно підніматися, випускаючи їх у ніч.

«Жнець» рвонув уперед, залишаючи за собою яскраво-рожевий неоновий слід на брудному асфальті Нижнього Міста. Вони летіли через занедбані квартали, де замість ліхтарів світилися лише бочки з палаючим хімічним сміттям.

За п'ять хвилин вони вискочили до гігантського підземного каньйону, крізь який були прокладені масивні залізничні рейки, що світилися блідо-зеленим відьомським вогнем. Прямо по них, стрімко набираючи хід, летів величезний чорний потяг. Його вагони нагадували броньовані готичні склепи, а з труби локомотива виривалися фіолетові блискавки магії хаосу. Експрес уже заходив у гігантський тунель у скелі Вищого Міста.

— Він іде занадто швидко! — крикнув Кай у вухо Ліліт. — Шлюзи тунелю закриються автоматично, щойно хвіст поїзда сховається всередині! Ми не встигнемо!

— Не в моїй зміні, срібний! — Ліліт викрутила газ до упору.

Байк перетворився на летючу рожеву комету. Вони злетіли на насип поруч із рейками. Швидкість: 260… 290… 320 кілометрів за годину. Повітря розривало легені, вітер свистів у вухах, а метал «Жнеця» вібрував від дикого викиду її адреналіну. Серце Ліліт калатало в шаленому темпі — 195 ударів за хвилину. Ключ Смерті в її грудях палав так сильно, що крізь шкіру комбінезона пробивалося яскраве світло.

Вони наздогнали останній вагон експресу саме в той момент, коли масивні залізобетонні гермодвері тунелю почали повільно опускатися зверху, відрізаючи шлях.

— Ліліт, ми розіб'ємося! Опускай голову! — закричав Кай.

Попереду на даху останнього вагона замиготіли червоні вогні — це були автоматичні турелі Ковену, які миттєво засікли порушників. Вони відкрили вогонь, випускаючи черги з фіолетових магічних стріл, що випалювали камінь навколо.

— Перевіримо наші іграшки! — Ліліт великим пальцем клацнула перемикач на лівій ручці.

Два шестиствольні кулемети Гатлінга на носі байка шалено закрутилися і вибухнули лютим вогнем. Зі стволів вилітали кулі з чорного заліза, активовані її Ключем. Замість звичайних пострілів у повітрі утворювалися мікроскопічні фіолетові розриви простору.

ТРА-ТА-ТА-ТА-ТА!

Черга з кулеметів буквально злизала ворожі турелі з даху вагона разом із бронею. Магічні стріли відьом розчинялися в повітрі, натрапляючи на розриви простору.

Гермодвері тунелю залишили щілину всього в півтора метра від даху поїзда. Ліліт не скинула ні кілометра швидкості. Вона направила байк прямо на похилу залізну деталь на хвості вагона, використовуючи її як трамплін.

«Примарний Жнець» злетів у повітря, пролітаючи в лічених сантиметрах під падаючою багатотонною стіною гермозатвору. Іскри від дотичної з металом засипали їх із головою. Важкий байк із гуркотом приземлився прямо на броньований дах останнього вагона експресу, який на шаленій швидкості мчав крізь повну темряву тунелю прямо в серце ворожого лігва.

Ліліт міцно вчепилася в кермо, утримуючи баланс на рухомому даху. Вона озирнулася на Кая і дико засміялася, перекрикуючи гуркіт поїзда.
— Ну що, Каю, квитки у нас в перший клас! Наступна зупинка — палац Моргани!

Готичний експрес летів крізь кам'яну товщу скелі з такою силою, що повітря навколо вагонів свистіло та обпікало шкіру. Ліліт балансувала на броньованому даху, утримуючи «Примарного Жнеця» залізничною хваткою. Рожеве світло від її Ключа вихоплювало з темряви тунелю гострі кам'яні виступи, які проносилися над головою в лічених сантиметрах.

Раптом важкі залізні люки на даху переднього вагона з тріском відчинилися. Звідти, ігноруючи зустрічний ураганний вітер, один за одним почали вибиратися гвардійці-вампіри Вищого Ковену. На відміну від банди Рея, ці були одягнені в блискучі титанові лати, покриті рунами, а в їхніх руках палали довгі дворучні мечі з фіолетової плазми.

— Живий Ключ на даху! Знищити її! — пролунав наказ командира гвардії.

Чотири вампіри одночасно зірвалися з місця. Їхні рухи були настільки швидкими, що вони здавалися розмитими чорними тілами на тлі неонового підсвічування поїзда. Мечі хаосу заносилися для смертельного удару.

— Каю, держись міцніше! Буде трясти! — крикнула Ліліт, різко крутонувши кермо праворуч, а потім ліворуч.

Байк почав виляти по вузькому даху вагона, залишаючи глибокі сліди від магнітних ковзанок. Ліліт великим пальцем вдарила по гашетці кулеметів Гатлінга.

ТРА-ТА-ТА-ТА-ТА!

Черга з чорного підземного заліза розрізала темряву. Перші два гвардійці спробували виставити свої магічні мечі для блокування, але кулі, активовані адреналіном Ліліт, відкривали мікро-портали прямо при зіткненні. Плазмові клинки просто схлопнулися, а самі титанові лати вампірів розірвало на шматки разом із простором навколо них. Монстрів здуло з даху поїзда зустрічним потоком повітря, відкинувши на кам'яні стіни тунелю.