Розділ 15. Гонитва по річці

Темрява була майже непроглядною, коли Марк і Соня розгублено озиралися навколо. Позаду лунали голоси солдатів графа Альберто, металевий брязкіт зброї та тупіт кінських копит. Вони опинилися в критичній ситуації, затиснуті між ворогами та диким, незнайомим берегом широкої річки. – Нам треба негайно щось робити, – прошепотіла Соня, стискаючи в руці старовинний ключ. – За кілька хвилин вони нас наздоженуть. Марк швидко озирнувся. Неподалік стояв невеликий дерев'яний човен, прив'язаний до старого дубового пня. Його вкривав шар моху, очевидно, він давно не використовувався місцевими рибалками. – Туди! – різко сказав він, смикаючи Соню за руку. Вони миттєво кинулися до човна. Соня встигла розв'язати мотузку, якою той був прив'язаний, а Марк штовхнув його до води. Дерево м'яко ковзнуло по вологій траві, з легким плюскотом занурюючись у темну воду. – Швидше! – закричав Марк. Їхні переслідувачі вже були зовсім близько. Крізь гущавину дерев виднілися смолоскипи, що кидали химерні тіні на навколишній ландшафт. Два-три вершники вже майже досягли краю лісу. Човен неохоче відділявся від берега. Стара деревина скрипіла на кожному русі, немов протестуючи проти несподіваної подорожі. Марк схопив весло, що валялося на дні човна, і щосили штовхнув його від берега. Соня сіла навпроти нього, її руки були готові допомогти в будь-яку мить. Вона озирнулася назад і похолола – на березі вже з'явилися перші вершники графа Альберто. – Вони нас побачили! – вигукнула дівчина. Марк не відповів. Його м'язи напружилися, він щосили працював веслом, намагаючись якомога швидше віддалитися від берега. Човен набирав швидкість, але було очевидно, що переслідувачі теж підготували човни. – Нам не втекти звичайним шляхом, – сказав Марк. – Річка попереду звужується, там хащі. Соня кивнула. Вона розуміла, що їхній єдиний шанс – використати складний рельєф місцевості. Густі хащі означали небезпеку, але й можливість загубити переслідувачів. Раптом небо розітнула блискавка. За мить почувся гучний розкат грому. Розпочиналася гроза. – Ідеально, – прошепотіла Соня. – Буря може стати нашим союзником. Марк помітив у її очах азарт. Попри небезпеку, вона насолоджувалася моментом – втечею, адреналіном, несподіваним поворотом подій. Перші краплі дощу почали падати на човен. За лічені хвилини вони перетворилися на справжній потік. Вода била по обличчю, змушуючи щурити очі. Видимість різко погіршилася. Позаду почулися крики переслідувачів. Марк не обертався, він повністю зосередився на управлінні човном. Кожен його рух мав бути точним і швидким. – Тримайся! – крикнув він Соні. Човен увірвався в хащі. Вода кипіла навколо них, кам'яні брили створювали небезпечні перешкоди. Човен то підкидало вгору, то кидало вниз. Марк щосили намагався утримати його курс. Соня допомагала йому, час від часу відштовхуючи весло від особливо небезпечних каменів. Її руки були сильними й упевненими. Вона не панікувала – повна концентрація та холоднокровність. Блискавки освітлювали краєвид уривчастими спалахами. Здавалося, сама природа влаштувала їм випробування. Гуркіт грому заглушав усі інші звуки. – Вони не зможуть за нами встигнути! – крикнула Соня крізь шум дощу. І раптом – несподіваний поворот. Човен різко нахилився, зачепивши величезний камінь. Марк втратив рівновагу, весло вислизнуло з його рук. – Марку! – закричала Соня. Але він уже встигнув схопитися. Його руки були сильними, тренованими. За мить він знову тримав весло, продовжуючи вести човен крізь бурхливу стихію. Десь позаду лунали далекі крики переслідувачів. Їхні човни не могли витримати такого шаленого темпу. Марк і Соня перемагали. – Ми врятувалися, – прошепотів Марк. Соня посміхнулася. Їхні очі зустрілися – в них була радість перемоги та взаєморозуміння. Вони пережили чергове випробування, ставши ще ближчими. Човен поступово виносило в більш спокійну частину річки. Дощ почав стихати, блискавки ставали рідшими. Попереду чекав новий невідомий шлях...