Розділ 14. Перша спроба відкрити портал

Марк і Соня провели цілу ніч, вивчаючи знахідки з катакомб. Старовинні записи, зняті з стіни, тепер були розстелені на імпровізованому столі – шматок деревини, підпертий кількома уламками каменю. Тьмяне світло свічки кидало химерні тіні на пожовклі шматки тканини з написами. – Я ніколи не бачила нічого подібного, – прошепотіла Соня, водячи пальцем по складних символах. – Це щось більше, ніж звичайний текст. Це майже… код. Марк нахилився ближче, його очі блищали від захоплення. Ключ, що висів на його шиї, час від часу випромінював м'яке блакитнувате сяйво, яке ніби оживляло стародавні написи. – Бачиш цю послідовність? – він вказав на низку символів, що нагадували перетнуті лінії з загнутими кінцями. – Вони з'являються в кількох місцях, але щоразу в трохи різному контексті. Соня уважно придивлялася. Вони були в невеликій печері, яку знайшли неподалік від місця їхньої останньої сутички з солдатами графа Альберто. Тут було відносно безпечно, принаймні на перший погляд. – Це нагадує математичну формулу, – сказала вона. – Але набагато складнішу, ніж будь-що, що я бачила раніше. Марк дістав шматок паперу та почав замальовувати символи, намагаючись знайти якусь логіку в їхньому розташуванні. Його рука рухалася швидко, намагаючись охопити кожну найменшу деталь. – Професор Вейл колись говорив про щось подібне, – задумливо мовив він. – Про математичні моделі переходів між просторами. Тоді я думав, що це просто чергова наукова фантастика. Соня усміхнулася. – А зараз ти стоїш поруч зі мною, у світі, про який навіть не підозрював. Раптом ключ на шиї Марка спалахнув яскравіше. М'яке сяйво торкнулося старовинних написів, і частина символів почала змінюватися, ніби оживаючи під впливом невидимої енергії. – Неймовірно, – прошепотіла Соня. – Ключ діє як свого роду лінза, яка розкриває приховані шари інформації. Марк продовжував занотовувати. Тепер він бачив, що символи утворюють якусь просторову структуру.  – Це нагадує схему електричного кола, – сказав він, – але набагато складнішу. Лінії не просто з'єднують точки, вони створюють щось на кшталт… тунелю. Соня нахилилася ближче. – Тунелю між світами? – Саме так, – підтвердив Марк. –  Вони обмінялися багатозначними поглядами. Перед ними була унікальна можливість – спробувати відкрити портал власноруч. – Нам потрібно зібрати все, що ми дізналися, – сказав Марк. – Кожен символ, кожна лінія може бути ключем. Соня дістала шматок вугілля та почала допомагати йому робити нотатки. Її пальці  стали смугасті від попелу, але очі горіли рішучістю. – Ми маємо розшифрувати це, – впевнено сказала вона. – Інакше не дізнаємося, що насправді сталося з нашими світами. Марк кивнув. Він витягнув старий ключ і обережно поклав його поруч з малюнками. Щось підказувало йому, що вони на межі великого відкриття. – Перша спроба, – прошепотів він, – має бути обережною. Соня посміхнулася. – Який ти обережний науковець. Вони почали реконструювати послідовність символів, намагаючись зрозуміти логіку переходів. Час від часу ключ спалахував, ніби підтверджуючи, що вони рухаються в правильному напрямку.

У печері було тихо, лише потріскував вогонь, кидаючи примарні тіні на стіни. Марк і Соня схилилися над розстеленими на на імпровізованому столі старовинними записами, намагаючись відтворити символи, які мали активувати портал.

— Якщо все правильно, то цей символ має стати ключовим, — Марк провів пальцем по вигравіруваному знаку на кам’яному постаменті.

— А якщо ми помилимося? — тихо запитала Соня.

Марк поглянув на неї. Світло від полум'я грало на її обличчі, роблячи його ще загадковішим. У її очах читалася не тільки цікавість, а й прихований страх.

— Тоді нас може відкинути бозна-куди, — відповів він з легким усміхом, намагаючись розрядити напруження.

Соня підняла брову.

— Дуже заспокійливо.

Марк зітхнув і простягнув їй руку.

— Ти готова?

Соня на мить вагалася, але потім поклала свою руку в його. Її пальці були теплими, тендітними, але водночас упевненими.

— Готова, — сказала вона.

Вони одночасно торкнулися символів на постаменті. Спочатку нічого не сталося, але потім ключ, що висів у Марка на шиї, почав світитися.

Повітря навколо загусло, наче невидима хвиля сили прокотилася печерою. Кам'яні символи спалахнули м'яким блакитним сяйвом, а перед ними почало формуватися щось схоже на тріпотливе водяне дзеркало.

Марк відчув, як Соня стискає його руку сильніше.

— Це… — вона не договорила, лише дивилася на переливчасту поверхню, що з’явилася перед ними.

Повітря стислося, ніби весь простір навколо них затягло в невидиму вирву. Марк відчув, як його тіло немовби розчиняється, а наступної миті — виривається назовні, кидаючи його вперед із неочікуваною силою. Він приземлився на тверду поверхню, повітря в легенях стислося, і на кілька секунд усе навколо пішло обертом.

Поруч із ним пролунав глухий звук падіння.

— Ох… — задихнулася Соня.

Марк швидко підвів голову. Вона лежала поруч, схопившись за голову, її волосся розсипалося по плечах, а в очах було розгублення. 

— Соне! — Марк підповз до неї, торкаючись її плеча. — Ти в порядку?

— Що… це?.. — прошепотіла вона, переводячи погляд на навколишній світ.

Вони були на бетонному покритті, посеред темної алеї, над якою височіли багатоповерхові будівлі. Ліхтарі відкидали жовтувате світло, а вдалині мерехтіли неонові вивіски. Чулися звуки машин, що проносилися вулицями, і далекі голоси перехожих.

Це був його світ.

Соня повільно сіла, все ще тримаючись за голову. Вона обережно торкнулася землі пальцями, ніби намагаючись зрозуміти, чи справжня вона.

— Ми… ми в твоєму світі? — її голос був сповнений недовіри.

Марк глибоко вдихнув.

— Так.

Соня розширеними очима дивилася на висотні будівлі, на рівний асфальт, на ліхтарі, що не мерехтіли, не горіли на магічній енергії, а просто… світили. Вона повільно підвелася, оглядаючи все навколо.

— Тут… усе таке… штучне, — нарешті промовила вона.