Розділ 13. Знахідка на стіні

Ключ раптом засяяв сильним світлом яке засліпило воїнів графа. Марк і Соня зрозуміли, що настав час тікати і числуш побігли далі....

Марк обережно провів пальцем по стіні катакомб, вивчаючи дивні символи, що проступали крізь товстий шар моху та цвілі. Після їхньої втечі з основної кімнати вони опинилися в невеличкому бічному приміщенні, стіни якого були вкриті стародавніми написами. – Соню, подивися, – прошепотів він, відчищаючи чергову ділянку стіни. – Ці символи… вони нагадують щось знайоме. Соня нахилилася поруч, її обличчя було освітлене тьмяним сяйвом ключа, що досі висів на шиї у Марка. Щось у цих написах здавалося їй дивно знайомим, але водночас абсолютно незрозумілим. – Це не просто давній текст, – сказала вона. – Це якась система, майже як мова. Марк дістав невеличний олівець і шматок паперу, що зберігся в його кишені. Його очі палали дослідницьким азартом – саме той стан, який він відчував під час найцікавіших археологічних розкопок. – Бачиш цей символ? – він вказав на складну фігуру, що нагадувала перехрещені лінії з невеличкими загнутими кінцями. – Я вже десь його бачив. У бібліотеці професора Вейла з мого світу були подібні зображення. Соня уважно придивилася. Символ справді виглядав дивно знайомим, але водночас абсолютно чужорідним. Щось у ньому нагадувало давні геометричні позначення, але з якимось прихованим сенсом. – Це схоже на карту, – несподівано сказала вона. – Але не  на ту що ми знайшли раніше. Щось набагато складніше. Марк почав замальовувати символи. Його рука рухалася швидко, намагаючись розгледіти кожну найменшу деталь. Він помітив, що деякі лінії утворюють дивні геометричні фігури, які ніби з'єднують різні частини напису. – Дивись, – сказав він, показуючи Соні свої нотатки. – Ці лінії не просто декоративні елементи. Вони щось означають. Раптом ключ на шиї Марка знову почав світитися. М'яке блакитнувате сяйво торкнулося стіни, і частина символів стала більш чіткою. З'явилися додаткові лінії, приховані раніше. – Неймовірно, – прошепотіла Соня. – Ключ діє як свого роду лінза, яка розкриває приховані шари інформації. Марк продовжував занотовувати. Тепер він бачив, що символи утворюють якусь просторову структуру. Щось на кшталт тривимірної карти, але набагато складнішої, ніж та яку вони вже бачили. – Це не просто карта місцевості, – сказав він. – Це карта переходів. Між світами. Соня здивовано глянула на нього. – Звідки ти знаєш? – Бачиш оці лінії? – Марк вказав на тонкі голубуваті лінії, що з'єднували різні символи. – Вони нагадують лінії електричних кіл, але набагато складніші. Наче канали, які пов'язують різні простори. Несподівано в глибині тунелю почулися кроки. Марк і Соня одночасно насторожилися. Солдати графа Альберто, очевидно, досі шукали їх. – Нам треба забрати ці записи, – прошепотів Марк. – Вони надто важливі. Він обережно зняв шматок старої тканини зі своєї куртки та почав акуратно знімати шар написів, сподіваючись зберегти максимум інформації. – Вони підтверджують мою теорію, – продовжував він тихо. – Мій світ і твій – вони колись були пов'язані набагато тісніше, ніж здається. Ці портали – не випадковість. Соня мовчки слухала. Вона бачила, як очі Марка горять дослідницьким вогнем. Він був не просто мандрівником – він був дослідником, який намагався розкрити найглибші таємниці світобудови. – Що це може означати? – запитала вона. – Що світи не просто існують паралельно, – відповів Марк. – Вони свого роду взаємопов'язані системи. І колись між ними були набагато вільніші переходи. Раптом позаду почулися голоси. Чіткі, владні накази. Солдати наближалися. – Швидко! – смикнула його Соня. – Нам треба йти. Марк встиг згорнути шматок тканини з написами. Сяйво ключа поступово згасало, але в повітрі ще відчувалася якась дивна, напружена енергія. Вони пробралися вузьким лазом, лишаючи позаду таємничі написи. Але Марк точно знав – це лише початок великої таємниці, яку йому ще належить розгадати...