Розділ 12. Пастка в катакомбах

Гуркіт кроків наростав позаду, відлунюючи в тунелях старовинних катакомб. Марк і Соня рухалися якомога обережніше, щоб не видати свого місцезнаходження. Після їхньої знахідки в храмі загін солдатів графа Альберто почав переслідування з небаченою люттю. – Вони зовсім близько, – прошепотіла Соня, притискаючись до вологої кам'яної стіни. Її рука міцно стискала старий мисливський ніж, єдину зброю, що залишилася в них. Марк озирнувся. Вузький прохід, яким вони пробиралися, здавався нескінченним лабіринтом. Стіни були вкриті товстим шаром моху та цвілі, а повітря було важким і задушливим. Десь далеко крапала вода, створюючи моторошний ритмічний звук. – Ми маємо знайти вихід, – прошепотів він у відповідь. – Інакше вони нас оточать. Вони натрапили на ці катакомби цілком випадково. Тікаючи від солдатів після досліджень храму, Марк помітив невеличку нішу в скелі, яка виявилася входом до підземної системи тунелів. Спочатку вони думали, що врятувалися, але тепер розуміли – потрапили в пастку. Марк торкнувся ключа на шиї. Артефакт ледь помітно світився, реагуючи на навколишню магічну атмосферу. Соня помітила це і запитально глянула на нього. – Він намагається щось сказати, – прошепотів Марк. – Я відчуваю. Раптом позаду почулися голоси. Чіткі, владні накази мовою світу Соні. Солдати графа Альберто наближалися. – Швидко! – Соня потягнула Марка вбік, помітивши вузький прохід між кам'яними брилами. Вони пробралися крізь вузьку щілину, ледве протискуючись. Марк відчував, як його плече дряпається об гострі камені, але страх бути схопленим перевищував будь-які фізичні незручності. – Чому вони так наполегливо нас переслідують? – прошепотів він. – Невже через ключ? Соня на мить завмерла. Її очі блищали в темряві підземелля. – Мій батько говорив, що цей артефакт набагато важливіший, ніж здається. Граф Альберто марить владою, і ключ – лише частина його плану. Раптом позаду пролунав різкий металевий звук – хтось намагався розсунути кам'яні брили. Марк і Соня перезирнулися. Часу майже не залишалося. Тунель, яким вони пересувалися, несподівано розширився. Попереду з'явилася велика круглої форми кімната, стіни якої були вкриті дивними символами. Старовинні написи, вирізьблені з неймовірною точністю, оточували весь простір. – Дивись! – вигукнула Соня, вказуючи на центр приміщення. Посередині стояв кам'яний постамент, а на ньому – щось, що скидалося на старовинну карту. Марк обережно наблизився. Карта була вкрита дивними позначками, лініями, що з'єднували різні точки. – Це карта порталів, – прошепотіла Соня. – Мій батько все життя шукав щось подібне. Марк нахилився ближче. Раптом ключ на його шиї спалахнув яскравим світлом, проектуючи тінь карти на стіну. З'явилися додаткові лінії, раніше невидимі. – Вони переслідують нас не просто так, – сказав Марк. – Ця карта щось приховує. Позаду почулися важкі кроки. Солдати наближалися. Марк і Соня опинилися в пастці, але в цій пастці могла бути й їхня останню надія на порятунок. – Нам треба щось зробити, – прошепотіла Соня. – Інакше нас схоплять. Марк стиснув ключ у руці. Він відчував, як артефакт пульсує дивною енергією. Здавалося, ніби сам ключ намагається щось підказати. Раптом з-за кам'яних брил з'явилися перші солдати. Їхні обличчя були приховані під темними каптурами, а руки стискали списи та мечі. – Здайтеся! – пролунав владний голос. – Немає сенсу чинити опір! Марк і Соня перезирнулися. Вони були на межі – позаду небезпека, попереду – невідомість. І лише старовинний ключ міг стати їхнім порятунком...