Розділ 6. Таємниці Леонарда

Професор Леонард зняв окуляри, протер їх старовинною хусткою та уважно подивився на Марка. Його кабінет скидався більше на наукову лабораторію, ніж на звичайне житло. Стіни були обвішані картами незнайомих земель, малюнками дивних механізмів, а на полицях стояли сотні книг у шкіряних палітурках. – Ти потрапив у світ, про який мало хто знає, – почав він тихим, але впевненим голосом. – Світ, що існує паралельно з твоїм, але зовсім інакший. Марк відчував, як калатає серце. Після тривожної втечі провулками Ельмонта, порятунку від вартових завдяки Соні, він нарешті отримав шанс зрозуміти, що відбувається. – Розкажіть все, – попросив він. Професор Леонард підійшов до великої карти, що висіла на стіні. На ній були зображені контури материків, але вони відрізнялися від тих, що Марк бачив раніше. Міста мали інші назви, кордони були зовсім інакшими. – Наші світи колись були єдиним цілим, – почав професор. – Але близько п'ятисот років тому щось сталося. Вчені, які вивчали явище порталів і міжсвітових переходів, пережили катастрофу, внаслідок якої світи розділилися. Соня, яка стояла поруч, кивнула: – Батько все життя вивчає це питання. Він один з небагатьох, хто розуміє механізм переходів. Леонард підійшов до столу, де лежав старовинний ключ Марка. Обережно, немов торкаючись живої істоти, він підняв його. – Цей артефакт – не просто металевий предмет. Це свого роду прпрохід між світами. Такі ключі створювалися стародавніми магами-дослідниками, які могли маніпулювати простором і часом. – Магами? – перепитав Марк. – Ви серйозно? – Не тими магами, про яких ти думаєш, – усміхнувся професор. – Це були вчені найвищого ґатунку. Люди, які розуміли фізику реальності набагато глибше, ніж сучасні науковці. Вони знали, що світи – це не просто шари реальності, а складні системи, що взаємодіють між собою. Соня взяла з полиці старовинну книгу з потрісканою шкіряною обкладинкою. На ній були якісь дивні символи, що нагадували поєднання математичних формул і стародавніх писемностей. – Ось літопис Древнього Ордену, – пояснила вона. – Люди, які вивчали портали, були свого роду хранителями балансу між світами. Марк відчував, як його свідомість розширюється. Все, що здавалося неможливим учора, зараз набувало сенсу. Ключ, який він знайшов у підвалі університету, виявився набагато важливішим, ніж здавалося спочатку. – Але чому світи розділилися? – запитав він. Професор Леонард зітхнув. У його очах з'явилася тінь смутку. – Свого часу деякі дослідники захотіли використати знання про портали у власних цілях. Вони мріяли про владу, про можливість маніпулювати реальностями. Це призвело до великої катастрофи, внаслідок якої світи майже зруйнувалися. Він підійшов до вікна. За ним було видно вузькі вулички Ельмонта, де каретами снували люди в елегантному вбранні XVIII століття. – Тепер переходи між світами майже неможливі. Лише поодинокі артефакти, такі як твій ключ, зберегли здатність з'єднувати реальності. Соня додала: – І саме тому за такими артефактами полюють. Особливо граф Альберто. Марк відчував, як його свідомість намагається осягнути почуте. Світи, портали, стародавні вчені – все це здавалося водночас неймовірним і цілком логічним. – Що мені тепер робити? – запитав він. Професор Леонард подивився на нього так, немов бачив наскрізь: – Зберігати ключ. Вивчати. І бути обережним. Бо тепер ти став частиною набагато більшої історії, ніж міг собі уявити. Решту дня вони провели за вивченням стародавніх текстів, карт і механізмів. Марк дізнавався про світ Соні більше: про технології, що здавалися дивною сумішшю механіки та того, що можна було назвати магією, про складну соціальну структуру, де аристократія мала майже необмежену владу. Увечері, коли за вікном запалили вуличні ліхтарі, а місто поринуло в передвечірню тишу, Марк зрозумів: його життя назавжди змінилося. І попереду на нього чекає набагато більше, ніж він міг собі уявити.