Розділ 2. Зникнення професора Вейла

Наступного дня після знахідки таємничого ключа Марк не міг позбутися дивного відчуття. Сон про незнайомі вулиці та дівчину з красивим волоссям досі яскраво стояв перед очима. Він намагався зосередитися на лекціях, але думки постійно поверталися до дерев'яного ящичка в підвалі університету. Доцент Сергієнко, викладач історії, якого Марк особливо поважав, того дня здавався чимось стурбованим. Його завжди впевнена хода була трохи скутішою, а погляд – розсіяним. Під час семінару він декілька разів плутав дати та імена, що було абсолютно не характерно для цього блискучого науковця. Після пари Марк помітив, що професор Вейл квапливо збирає папери, кидаючи нервові погляди через плече. Здавалося, ніби хтось його переслідує або він боїться бути поміченим. Марк мимоволі згадав старий ключ, схований у його рюкзаку, і відчув легке тремтіння. – Професоре Вейл, – гукнув Марк, – чи все гаразд? Вейл різко обернувся, його очі на мить розширилися, потім знову стали звичайними. – Все чудово, Марку, – відповів він трохи занадто швидко. – Просто багато роботи. Того вечора в гуртожитку Марк не міг заспокоїтися. Ключ лежав на столі, час від часу світився дивним світлом. Він узяв старий записник професора Вейла, який позичив напередодні для написання реферату, і почав уважно гортати сторінки. Спочатку нічого особливого не траплялося. Звичайні нотатки про історичні дослідження, посилання на архівні документи. Але на останніх сторінках щоденника щось змінилося. Почерк професора став майже нерозбірливим, записи – уривчастими та хаотичними. Марк побачив незв'язні фрази про "переходи між світами", "стародавні портали" та "ключ між світами". Одна нотатка особливо привернула його увагу: "22 вересня. Знайдено черговий доказ. Артефакти не просто реліквії – вони ключі. Ключі до того, що ховається поза нашим розумінням. Якщо з'єднати правильні фрагменти, можна..." Далі сторінка була вирвана. Наступного дня професор Вейл не з'явився на заняття. Спочатку студенти не надали цьому особливого значення – траплялося, що викладачі пропускали пари. Але коли минуло два дні, а від нього не було жодної звістки, в університеті почалися розмови. Декан кафедри історії професор Іваненко виглядав стурбованим. На запитання студентів він лише знизував плечима: – Професор Вейл узяв тимчасову академічну відпустку. Службові справи. Однак Марк відчував: щось не так. Той погляд професора напередодні зникнення, уривчасті записи в щоденнику, дивна поведінка – усе це складалося в підозрілу мозаїку. Після занять він вирішив перевірити кабінет професора. До його подиву, двері були не замкнені. Марк обережно зайшов усередину. Кабінет здавався недоторканим – папери акуратно складені, книги на полицях, жодних ознак поспішної втечі або боротьби. На столі лежав конверт. Марк завагався, але цікавість перемогла. Обережно розкривши конверт, він знайшов всередині стару світлину.

На ній було зображено групу вчених біля якоїсь кам'яної споруди. На звороті нерівним почерком було написано: "Експедиція. 1987. Щось змінюється". Раптом у коридорі почулися кроки. Марк поквапився вийти, встигнувши прихопити світлину. Того вечора, розглядаючи знахідку при тьмяному світлі нічника, він знову відчув дотик таємниці. Ключ у його рюкзаку ніби випромінював дивне світло. "Що все це означає?" – подумав Марк, не підозрюючи, що його життяот-от назавжди зміниться.