Розділ 14

Я, стоячи перед дзеркалом, закінчувала останні приготування.

Червона шовкова сукня на брительках, високий пучок, масивні срібні сережки, і з того ж комплекту кулон. Срібні босоніжки і срібний клатч.

Я нафарбувала губи помадою під колір плаття, а тоді вкотре оглянула своє відображення.

Червона атласна сукня до підлоги, підбори – срібні босоніжки, срібний клатч зачіска пучок і вечірній макіяж. 

Коли я уже завершала свій образ одягаючи намисто, сережки і брискаючи на себе парфумами, у двері кімнати постукали.

Шалено хвилюючись, відкриваю, і бачу перед собою Генрі.

- Маленька… Я… Яка ж ти гарна! – він схватився за краватку, трохи відтягуючи її на комірі.

- Ти, теж дуже гарно виглядаєш. Тобі дуже пасує твій сірий костюм. – мило посміхаюся йому.

- Дякую. Виходить я вгадав з кольором краватки. Як раз дуже гарно пасує до твоєї червоної сукні, - пауза – дивимося один на одного, - То… Ми можемо йти?

- Гадаю, що так…

- Тоді прошу, місс. – протягнув чоловік мені руку.

- Ох, Генрі. – закочую очі.

- Ну підіграй же мені!

- Добре, добре. – зупиняю сміх, а тоді намагаючись зробити серйозний вираз обличчя, обережно кладу пальці на його. – Дякую, містере Тейлор! – реверанс.

Так, тримаючись легенько лише самим пальцями, ми й вийшли з будинку.

- Ти дуже гарна, Сонечко.

Позаду мене, у відображенні дзеркала, я побачила Річарда у чорному костюмі, чорній сорочці із червоним метеликом.

- Дякую. – намагаючись розвіяти думки про Тейлора, відповіла я.

- З хвилини на хвилину, приїде няня.

- Супер. – натягнула на обличчя посмішку.

- Хвилюєшся? – запитав Вілл, та відразу ж сам і відповів. – Хоча, для чого я запитую? Звичайно хвилюєшся.

- Так, є трішки. Хоча… Кого я обманюю? Я до шаленства хвилююся!

- Все буде добре. А якщо що, то ми відразу поїдемо.

- Гаразд.

Пролунав дверний дзвінок.

- Це напевно няня. Я відчиню. – сказав Річ і вийшов з кімнати.

***

Ми зупинилися на парковці біля ресторану.

Річард вийшов перший і відчинивши двері, подав мені руку.

Всім тілом я відчувала шалений стукіт серця. У мене крутилася голова, у горлі пересохло, у середині творився ураган, який я не могла заспокоїти.

Я намагалася триматися рівно, бути впевненою, гордою, не показувати емоції, але підійшовши до входу мене щось ніби прибило до землі – я різко зупинилася.

- Сонечко? Ти в порядку?

- Ні! Я не в порядку! – мало не викрикнула я. – Мене всю тіпає! Там він! Він!

- Мар’яна, тихо, тихо. – обійняв він мене. – Я поряд. Чуєш? Я поряд.

- Я боюся, що не втримаюся, коли побачу його.

- Так і не треба втримуватися. Пам’ятаєш, якщо щось піде не так, ти зразу кажеш мені, і ми їдемо. Договорилися?

- Так. – глибоко дихаючи відповіла я. – А взагалі, що це я? Мені потрібно… Мені потрібно бути сильною, і показати мою байдужість до цього… Чорт! – я зжала руки в кулаки. – Все. Пішли, бо я на грані того, щоб втекти. – я зробила рішучий крок у хол ресторану, та Річ зупинив мене, схвативши за руку.

Я глянула спочатку на чоловіка, а потім на наші схрещені пальці.

- Думаю, так буде краще. – посміхаючись промовив він.

Я кивнула на знак згоди. Ми зайшли у середину.

***

Коричневих відтінків зал. Грає спокійна музика. Навколо багато людей, які попиваючи алкоголь із склянок та бокалів, пригощаючись різними закусками, щось обговорюють.

Ми з Річардом зайшли до зали. Поглядом, спробували знайти іменника серед натовпу.

- Он де він. – кивнувши головою у бік до музикантів, показав чоловік, і досі тримаючи мене за руку, повів за собою.

- Ох, містер і місіс Вілл! – побачивши нас вигукнув Марк.

- Привіт, друже! Ще раз із днем народження! – промовив Річ, і протягнув невелику коробку – подарунок.

- З днем народження, Марку. – з посмішкою сказала я.

- Велике дякую. – відповів він. – Радий тебе бачити Мар’яна. Я теж тебе маю привітати, точніше вас обох, із народженням дитини. Бо так і не мали можливості зустрітися.

- Дякую. Так склалися обставини…

- Обставини… - з незручністю опустив голову продюсер. – Так, до того ж дуже не хорошим чином вони склалися. Та я сподіваюся, ти вже готова знову повертатися до роботи?

- Цілком і повністю.

- Прекрасно. Ми вже…

Марк продовжував ще щось говорити, але я більше його не чула.