Розділ 13

Сьогодні був теплий сонячний ранок.

Генрі ще спав, а я на кухні готувала сніданок, наспівуючи нашу з ним пісню «I need you so much».

І, як завжди це буває, я на скільки полинула в думки та захопилася піснею, що й не помітила, коли на кухню зайшов чоловік.

- О Боже, що ж ти робиш? Хочеш мене до інфаркту довести? – підвищеним тоном сказала я.

- Добрий ранок, Маленька. – обійнявши мене з-за спини промовив він.

- Добрий.

Чоловік занурився обличчям у моє волосся і прошепотів:

- Ти така гарна… Обожнюю коли ти одягаєш мої футболки і сорочки. Відразу хочеться їх з тебе зняти.

- Містер Тейлор, я так бачу снідати ви не дуже хочете, раз відволікаєте мене. – повернувшись до нього промовила я.

- Коли ти поряд, ще й в такому вигляді, я взагалі ні про що не можу думати, крім тебе.

Його руки блукали моїм тілом.

Я завмерла. Перестала дихати. Шкіра покривалася лавою від кожного його дотику.

- Ох, містер Тейлор, що ж ви зі мною робите…? - промуркотіла я.

Генрі міцно притиснув мене до себе, палко впився в губи. Але раптом...

Я зірвалася від плачу дитини та миттю підійшла до колиски.

- Евелін, моя зірочка, ти вже прокинулася? – я взяла дочку на руки та колихаючи її, розмовляла з нею. – Не плач, не плач, моя маленька. Мама поруч.

 За кілька хвилин вона заспокоїлася.

Я постелила дитячий плед на ліжку, і поклала на нього дочку.

- Дякую, що дала мені трішки поспати. – посміхаючись до неї, і брязкаючи іграшкою говорила я.

«А може краще б і не спала…» - перед очима пронеслися картинки сну.

- Привіт мої дівчатка. – майже пошепки привітався Річ, зайшовши в кімнату, і цим витягнув мене із роздумів. – Як ваші справи? – з посмішкою, мило дивлячись, запитав він, а тоді поцілував мене в лоб.

- Привіт. У нас все добре. – посміхнулася я, дивлячись на Евелін. - А в тебе як? Що там із туром і альбомом?

- Ем… У мене то все гаразд, а от з приводу другого… - чоловік трохи зам’явся. – Марк дуже сердиться через всю цю історію. Він наполягає на тому, щоб ми діяли як професіонали, не накладаючи особисте на роботу. Ми і так дуже затримали гастролі. Тож…

- Мені, все таки, доведеться поїхати з вами в тур і співати з Генрі… - закусивши губи, протягнула я.

- Інакше можуть виникнути великі проблеми.

- Контракт…

- Так, контракт… - він взяв мене за руки. – Але ти не хвилюйся. Я постійно буду поряд. – Річард міцно мене обійняв. - І ще одне… Запрошення Марка на день народження…

- Невже і туди…

- Теж треба піти. – продовжив Вілл за мене.

- Чорт! Ну гаразд… Вибору все одно немає…

- По суті немає… Та й, рано чи пізно, вам таки доведеться зустрітися.

- Ти правий…

Річ поцілував мене в щоку, а тоді взяв на руки дочку.

Я дивилася на них і з сумом посміхалася. Вілл так любить і мене, і Евелін, робить все можливе для нашого щастя, але… Вже скільки часу пройшло, а я його не могла полюбити.

Попри все що сталося, у серці досі був Генрі, і біль, який кожен день з’їдав мене зсередини.