Розділ 8

Здається, я ніколи не був поганою людиною… Завжди намагався чинити по справедливості. І так, навіть якщо це шкодило мені. Та тепер моє серце не витримало. Попри всі свої страхи і сумніви, вперше я дозволив собі робити щось егоїстичне, неправильне, щось… жахливе.

Я став на важку, слизьку та дуже ризиковану дорогу, з якої після першого кроку, скоріш за все, не можна буде зійти. Вороття назад не буде. Та хоч і досі багато переживань, я твердо вирішив, що зроблю все аби лиш повернути МОЄ Сонечко. МОЄ!

- Будемо діяти поступово. – говорила Елайза. - Доведеться запастися терпінням.

- Мені не звикати.

- Не можна відразу їх сварити і розлучати, бо висока вірогідність того, що Мар’яна втече, буде переховуватися, як колись намагалася це зробити. Спочатку ти маєш, якщо не закохати її в себе, то хоча б викликати максимальну довіру, зблизитися ще більше.

- Та ми і так дуже близькі.

- Тоді підтримуй цей зв’язок: ділися з нею своїми переживаннями, зроби видимість, що вона неймовірно особлива, що тільки вона тебе розуміє. Роби компліменти, будь уважним. Та що я тобі розказую – думаю, ти і так все добре знаєш. – підморгнула Елайза, - А ще потрібно занурити її у ті часи, коли ви були разом.

- Тобто?

- Річард! Та включи хоча б трохи мізки! – пальцем постукала по моїй голові подруга. -  Підлаштуй якісь моментики із минулого. Розмовляючи з нею, пригадуй як добре вам було разом. – з ентузіазмом говорила дівчина. - А от коли підготуємо грунт, можна буде вже переходити до наступної частини плану  – їхнього розриву. Та про це потім.

Я опустив голову, обхвативши її руками, і обперся ліктями на коліна:

- Чорт! Мар’яні буде так боляче…

- Можливо, але тут як раз ти підставиш своє мужнє плече, - артистично вимовила вона.

- Так, та все ж…

- Стоп. Ні! Нічого не хочу чути, - дівчина поклала вказівний палець мені на губи, - своїми сумнівами ти все зіпсуєш. Все буде добре. Незабаром ти обійматимеш, цілуватимеш Мар’яну, і знову називатимеш її своєю. 

Я розумів що це може перевернути наші життя з ніг на голову: я міг втрати друга, і не одного. Я міг втратити улюблену справу, своє оточення, але слова подруги гасили думки про це. Натомість розпалювали теплоту від очікування того моменту, коли я прижиматиму її до себе, коли знову буду звертатися до неї: «Моє Карамельне сонечко». До того ж, а раптом вдасться все зробити з легшими наслідками…

На обличчі від роздумів з’явилася легка посмішка.

- Супер. Так краще. – похлопала дівчина мене по спині. - А тепер розкажи мені всю вашу історію ще раз. Тільки тепер у всіх деталях. Потрібно підібрати ситуації і розіграти їх.

- Це буде довго…